Чорний обеліск. Тріумфальна арка. Ніч у Лісабоні (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

      – Я сьогодні ляжу рано спати, – заявляє Ґеорґ. – Це мій Моцарт. Іди сам. Мужньо й самітно витримай наступ добра. Воно досить-таки небезпечне і завдає більшого спустошення, ніж скромне зло.

      – Так, – відповідаю я і згадую жінку, що приходила вранці.

      Скоро вечір. Я читаю в газетах сімейні новини і вирізую повідомлення про смерть. Це повертає мені віру в людей, особливо після вечорів, коли нам доводиться пригощати своїх постачальників чи агентів. З цих повідомлень виходить, що людина, власне, не має жодних хиб. Там є лиш чудові батьки, бездоганні подружжя, зразкові діти, безкорисливі, готові на жертви матері, всіма оплакувані дідусі й бабусі, комерсанти, проти яких сам Франціск Асизький був би черствим егоїстом, безмежно добрі генерали, людяні прокурори, майже святі фабриканти зброї – одне слово, землю, коли вірити цим повідомленням, населяв цілий натовп безкрилих ангелів, про котрих тільки ніхто нічого не знав. Любов, яка в житті насправді дуже рідко трапляється непорочною, після смерті аж сяє чистотою і майже тільки такою й буває. В повідомленнях кишить надзвичайна доброчесність, щира турбота, глибока побожність, безкорислива самопожертва; родичі теж знають, якими їм належить бути: вони пригнічені горем, їхня втрата незамінна, вони ніколи не забудуть померлих. Читаючи таке, як не вирости у власних очах і не відчути гордості, що належиш до раси, яка має такі благородні почуття.

      Я вирізую повідомлення про смерть пекаря Нібура. Його там змальовано як доброго, люблячого чоловіка й батька, що завжди щиро піклувався про свою сім’ю. Я сам бачив, як фрау Нібур з розпущеним волоссям тікала з хати, а добрий Нібур біг слідом, шмагаючи її паском, і бачив руку, яку батько, що піклувався про сім’ю, зламав своєму синові Роланду, викинувши його в шаленстві із вікна. І коли цей кат сконав від апоплексичного удару в своїй пекарні, пригнічена горем удова повинна була б тільки радіти. Але вона раптом стала думати зовсім інакше. Все, що за життя витворяв Нібур, смерть стерла з її пам’яті. Він став ідеалом. Людина завжди має дивовижний хист до самообману й брехні, а коли йдеться про померлих, то самообман і брехня не мають меж, і вона зве це пошаною. Але найдивовижніше те, що людина скоро сама починає щиро вірити в те, що каже.

      Фрау Нібур зазнала цього магічного перетворення, коли негідника пекаря, який щодня лупцював її, притягли сходами до кімнати. Замість того, щоб упасти на коліна і подякувати Богові за звільнення, в ній відразу ж почалося очищення смертю. Плачучи, вона кинулась до мертвого, і відтоді її очі ежє не висихають. Своїй сестрі, яка нагадала їй про щоденні побої і про Роландову руку, що неправильно зрослася, вона обурено відповіла, що все це дрібниці і в усьому винна духота в пекарні; Нібур, невтомно піклуючись про сім’ю, надто багато працював, і піч часом діяла на нього, як сонячний удар. Тому вона вигнала сестру з кімнати і заголосила знову. Взагалі фрау Нібур твереза, чесна, роботяща жінка, яка розуміє, що трапилось, – однак тепер вона раптом побачила пекаря таким, яким він ніколи не був, і щиро повірила в це. Людина, власне, не тільки вічно бреше, а й вічно вірить; вона вірить у добро, красу й довершеність, навіть СКАЧАТЬ