Високі тіні. Ліан Луа

Чтение книги онлайн.

      Лучезар підійшов до дверей, і коли Неллі побачила його – миттєво змінилася на обличчі: очі засяяли від щастя, а усмішка розтягнулася майже до вух.

      – Заре, привіт! З поверненням! – солодко проспівала вона, склавши руки в замок, щоби здаватися милішою.

      – Дякую, Неллі. – Лучезар зробив крок до дівчини і принадно усміхнувся. – Будь ласка, пробач мою сестру-грубіянку. Вона негайно спуститься в їдальню.

      – І не подумаю, – набурмосилася Власта.

      – Вона прийде, – впевнено повторив Лучезар, не звертаючи уваги на сестру.

      – Добре, тоді я чекатиму на неї в їдальні. – Неллі щебетала, а Власті її голос дедалі більше нагадував мишачий писк. – Гарного дня, – додала вона і, граційно змахнувши рукою на прощання, рушила коридором до сходів.

      – Вона чудово виглядає, – зачиняючи двері зауважив Лучезар. – Тобі варто брати з неї приклад.

      – Та ж у неї з головою… – озлобилася Власта, але договорити не встигла, так як її перервав гуркіт падіння.

      Вони обоє визирнули в коридор і побачили, що Неллі лежить на підлозі, розкинувши ноги і руки, мов жаба. Ймовірно, причиною падіння дівчини слугувала складка на килимі. За мить Неллі скочила на ноги і понеслась геть зі швидкістю вітру.

      Власта єхидно посміхнулася і підколола брата:

      – Подивись-но, ти і справді незрівнянний хлопець.

      Лучезар дорікнув їй поглядом, вийшов із кімнати і віддав команду:

      – Отже, не примушуй на себе чекати і йди в їдальню.

      – Просто зараз?! – збунтувалася вона. – Я ж щойно прокинулася.

      – Сама винна, що проспала, – холоднокровно заявив Лучезар, склавши руки на грудях.

      – Дозволь мені бодай зуби почистити!

      – Добре. І заразом прибери волосся і зніми цю жахливу кофту. – Він говорив про довгу простору кенгурушку на застібці, яку Власта носила практично весь час з моменту купівлі. І в ній же вона спала цієї ночі.

      – Зняти кофту? – вжахнулася та. – Ні за що. Мені в ній комфортно.

      Лучезар анітрохи не злагіднів.

      – Якщо не знімеш, я спалю її.

      Власта змушена була здатися, тому покірно схилила голову і пробубоніла:

      – Твоя взяла. Я зніму кофту. – Вона з похмурим виглядом зачинила двері, а за мить прокричала: – Ти всюдисущий монстр!

      – Так-так, я це вже чув, – усміхнувся Лучезар, прямуючи до своєї кімнати.

      У нього, як у наступника Артура Вольфа, також була окрема кімната: простора, затишна і з мансардною стелею. У підвісній клітці біля вікна пурхали дві канарки, пестячи слух дзвінким співом. На тумбочці стояла стара світлина в дерев’яній рамці, на світлині були зображені його батьки, він і Власта, – щасливий спогад про той день, коли його проводжали в університет. Якби він знав, що незабаром…

      Лучезар прийняв душ, перевдягнувся і, прихопивши з сумки товсту теку з документами, вийшов із кімнати.

СКАЧАТЬ