Неперебутнє. Леонід Горлач

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ здається, навіть зо дві з вином. Шаповал обвів присутніх переможним поглядом і натиснув на замки другої валізи. А з неї так само тісно впорядковані виглянули палки різноманітних ковбас. Хтось за спиною завбачливого поета протягнув чи то захоплено, чи осудливо:

      – А де ж ваші рукописи?

      – Так оце вони і є, – зареготав Шаповал. – Знаєте, хлопці, я вирішив нарешті жити серйозно. Раніше як було? Сходив до дівки – випив чарку. Випив чарку – закурив. Закурив – навідався до дівки. А там знову чарку перехилив, а там сигарету в зуби. Так і прожив, як у чаду. А тепер лікарі наказали спершу про жінок забути, далі про куриво, а це недавно й про горілку. Так я оце й приїхав до вас. А давайте з цієї нагоди присядемо до столу…

      І ми таки дружно присіли. Щоправда, сам Микола Теренті йович відбувався тим, що щедро наливав у чарки, але при цьому залишався веселим, дотепним аж до пізньої ночі.

      А другого дня зустріли ми з Станіславом Збанацького. Юрій Оліферович спускався згори, побачив нас у холі і незлостиво усміхнувся:

      – Ну ви, хлопці, шумонули вчора. І телевізора не треба. Та ще й Близнеця мені напоїли. А йому ж категорично не можна, голова розвалюється.

      Ми мусили все розповісти своєму шефу. А ще через кілька місяців Миколи Шаповала не стало. Як виявилося, в нього була клята невиліковна хвороба, він знав про це й приїхав спеціально до Ірпеня попрощатися з любими йому колегами. Попрощатися по-козацьки.

      Рояль на горі чернечій

      Уславлений співак Іван Семенович Козловський навіть у глибокій старості любив навідуватися до рідної України, хоч невблаганний час скорочував коло друзів дитинства до сиротинства. Так було й тієї весни кінця семидесятих років, коли нарешті ціною неймовірних зусиль кращих представників творчої та наукової інтелігенції було зламано заборону пошанівку днів перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі. Дізнався про це й поважний всесвітньо відомий тенор москвич із неперебутньою українською пам’яттю і активно зголосився взяти участь у поїздці митців на Черкащину. Власне, та творча група склалася ніби додаток до особи легендарного співака, котрого черкаська земля не чула, мабуть, не одне десятиліття, а тому ждала з особливим нетерпінням. До неї увійшов тодішній популярний вокальний квартет «Явір», тоді ще заслужений артист України Роман Майборода та інші митці. Від Спілки письменників випало мандрувати мені.

      Поїздка була справді знакомитою. Незважаючи на глибокий вік, Іван Семенович сів разом із усіма до автобуса, а були вони тоді не як нинішні імпортні мерседеси, і по дорозі до Канева то пильно вдивлявся в мальовничі пейзажі на вікном, раз-по-раз поправляючи знамениту легку шапочку на зразок тих, які носив Джавахарлал Неру, то вплітав тихий голос у загальну бесіду. А ще згадував то тридцяті, то п’ятдесяті роки, коли навідувався до Кобзаря разом із близьким другом Максимом Рильським та іншими митцями, затим перелітав споминами на далекі гастрольні меридіани аж до Австралії й Нової Зеландії, звідки не давно повернувся. Так і домчали до кручастого Канева, де нашу делегацію СКАЧАТЬ