Бібліотека душ. Ренсом Ріггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що з усього його обличчя нам видно було лише два ока-намистини та ще кінчик носа. Він перегородив нам дорогу й дивився на нас впритул згори вниз.

      – Ну? – підганяла його Лорейн.

      Чоловік, здавалося, вирішив, що ми не становимо загрози.

      – Гаразд. – Він відступив убік. Зачинив і замкнув за нами двері, а потім подався слідом, коли Лорейн повела нас довгим коридором.

      Ми зайшли у тьмяну вітальню, де блимали гасові лампи. То була кімната, опоряджена з низькопробним смаком і претензіями на велич: стіни прикрашали витушки орнаменту й оксамитове драпірування, стеля у формі купола була розписана засмаглими давньогрецькими богами в туніках, а вихід у коридор обрамлювали мармурові колони.

      Лорейн кивнула швейцару.

      – Дякую, Карлосе.

      Карлос непомітно ретирувався вглиб кімнати. Лорейн підійшла до задрапірованої стіни, потягнула за шнур, і тканина ковзнула вбік. А під нею виявилася широка панель з міцного скла. Ми всі підійшли поближче, щоб глянути, і крізь скло побачили іншу кімнату. Вона була дуже схожою на ту, в якій стояли ми, але меншою. Там на стільцях і канапах байдикували якісь люди. Одні читали, інші куняли.

      Я нарахував вісьмох. Декілька були старшого віку, їхні скроні вже посріблила сивина. Ще двом (хлопчикові й дівчинці) не було й десяти років. І тут до мене дійшло, що всі вони ув’язнені.

      Едисон розкрив було рота, аби щось спитати, але Лорейн тільки нетерпляче відмахнулася від нього. «Усі запитання потім, будь ласка». Вона широкими кроками підійшла до скла, взяла трубку, під’єднану, наче пуповина, до стіни під ним, і заговорила в неї.

      – Номер тринадцять!

      На тому боці підвівся й почовгав до скла найменший хлопчик. Ноги й руки в нього були в кайданах, і серед усіх дивних тільки він один був одягнений у щось схоже на тюремну робу: костюм у смужку і ковпак з номером 13, вишитим на ньому товстими стібками. І хоч йому не могло бути більше десяти років, волосся на обличчі в нього росло, як у дорослого чоловіка: кущава трикутна борідка та брови, схожі на гусінь із джунглів. Очі під ними дивилися холодно, наче оцінювали.

      – Чому він закутий у кайдани? – спитав я. – Невже він небезпечний?

      – Побачиш, – відповіла Лорейн.

      Хлопчик заплющив очі. Здавалося, він зосереджується. А за секунду з-під краю його ковпака показалося волосся й поповзло вниз по лобі. Еспаньйолка стала рости також, вона збилася в безладну плутанину, а потім піднялася й погойдувалася в повітрі, мов загіпнотизована змія.

      – Чортячі чаплі, – промовив Едисон. – Яка дивовижна чудасія.

      – Уважно тепер дивіться, – всміхнулася Лорейн.

      Номер тринадцять підняв скуті ланцюгами руки. Гострий кінець загіпнотизованої борідки націлився на замок, оповився довкола замкової шпарини і заповз досередини. Хлопчик розплющив очі. Порожнім поглядом він дивився поперед себе. Приблизно через десять секунд вигнута еспаньйолка напружилася й завібрувала на високій музичній ноті, яку ми могли розчути навіть крізь скло.

      Замок відкрився, і кайдани спали iз зап’ясть СКАЧАТЬ