Бібліотека душ. Ренсом Ріггз

Чтение книги онлайн.

      Едисон дрібно-дрібно затремтів – від кінчика носа до хвоста.

      – Я його знаю, – похмуро мовив він. – Страхітлива місцина… кубло розпусти, найнебезпечніші нетрі за всю довгу історію існування Лондона. Я чув історії про дивних тварин, яких привозили туди в клітках і змушували брати участь у кривавих спортивних боях. Ведмегримів нацьковували на емурафів, шимпорогів – на фламінгоцапів… батьків – на рідних дітей! Вони були змушені калічити і вбивати одне одного заради забаганки кількох хворих на голову дивнюків.

      – Це огидно, – скривилася Емма. – Які дивні могли брати участь у такому?

      Едисон тільки головою згорьовано похитав.

      – Розбійники… найманці… вигнанці…

      – Але в царстві дивних немає вигнанців! – здивувалася Емма. – Кожного дивного, який скоїв злочин, під конвоєм відпроваджують у каральний контур!

      – Як мало ви знаєте про власний світ, – зауважив човняр.

      – Злочинців не можна ув’язнити, якщо їх не спіймали, – пояснив Едисон. – Не можна, якщо вони встигли вискочити з контуру – безкарними, некерованими.

      – За вашими розповідями схоже на Пекло, – сказав я. – Навіщо комусь добровільно туди йти?

      – Те, що для когось Пекло, для інших – рай на землі, – відповів човняр. – Це останній острівець справжньої свободи. Там можна що завгодно купити, продати… – І, нахилившись до мене, пошепки додав: – Що завгодно сховати.

      – Наприклад, викрадених імбрин і дивних дітей? – уточнив я. – Ви на це натякаєте?

      – Нічого такого я не казав, – стенув плечима човняр і зробив вигляд, що його дуже цікавить щур, виловлений у складках плаща. – Персі, киш, татко працює.

      І поки він обережно ставив щура на дошки, я підтягнув до себе поближче Емму та Едисона.

      – Що скажете? – пошепки спитав я. – Наших справді могли відвезти до цього… диявольського місця?

      – Ну, своїх полонених вони мусять тримати в контурі, і досить-таки старому, – сказала Емма. – Інакше більшість із нас пришвидшено постаріє і через день-два помре.

      – Але яке витворам діло до того, чи ми помремо? – спитав я. – Вони просто хочуть забрати наші душі.

      – Можливо. Але вони не можуть дати померти імбринам. Ті їм потрібні, щоб відтворити подію тисяча дев’ятсот восьмого року. Пам’ятаєте витвірський божевільний задум?

      – Усе те, про що марив Ґолан. Безсмертя й влада над світом…

      – Ага. Тож вони місяцями викрадали імбрин, і їм потрібно знайти для них таке місце, де вони не перетворяться на сушену кірку від апельсина, так? Тобто дуже старий контур. Щоб йому було років вісімдесят чи сто щонайменше. І якщо Диявольський Акр – це джунглі, де править бал розпуста й беззаконня…

      – Саме так, – підтвердив Едисон.

      – …тоді для витворів це ідеальне місце, щоб переховувати полонених.

      – До того ж у самісінькому СКАЧАТЬ