Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ почасти навівають нам думку, що, аби з’ясувати, чим же зумовлені ці феномени, потрібно припустити існування таких психічних процесів, про які людина і сном, і духом не знає. А розглядаючи сновиддя, ми змушені шукати пояснення десь-інде в інших царинах, крім того, гадаю, тут вам легше погодитись із доказом, перенесеним із царини гіпнозу. Стан, у якому ми коїмо хибні дії, повинен видаватися вам нормальним, він нітрохи не подібний до гіпнотичного. Натомість між гіпнотичним станом і сном, що є передумовою сновидь, існує виразна спорідненість. Адже гіпноз – це, власне, штучний сон, гіпнотизованій особі ми наказуємо: «Спіть», а те, що ми навіваємо, цілком можна порівняти зі сновиддями природного сну. Психічні ситуації в обох випадках і справді аналогічні. У природному сні ми відвертаємо свої інтереси від усього зовнішнього світу, в гіпнотичному сні – знову-таки від усього світу, за винятком однієї особи, яка нас гіпнотизує і з якою ми перебуваємо в особливому зв’язку. Нормальним відповідником гіпнотичного сну є принаймні так званий сон годувальниці, коли та перебуває в особливому зв’язку з немовлям і прокидається тільки від його рухів та звуків, – тому й перенесення того, що відбувається при гіпнозі, на природний сон, не видаватиметься вам надто сміливим заходом. Припущення, ніби сновидець знає про своє сновиддя, але те знання йому недоступне, і він навіть сам не вірить, що воно в нього є, – аж ніяк не вигадка. Тим часом зауважмо, що тут нам відкрився третій шлях до вивчення сновидь: ми вже розглядали подразники, які порушують сон, сни наяву, а тепер дійшли й до сновидь, навіюваних у гіпнотичному стані.

      Тепер, можливо, ми з більшою довірою повернемось до нашого завдання. Отже, цілком імовірно, що сновидець знає про своє сновиддя; йдеться тільки про те, щоб дати йому можливість відшукати своє знання й повідомити його нам. Ми не вимагаємо, щоб він одразу розкрив нам сенс своїх сновидь, але він може вказати нам на їхні джерела, на те коло думок та інтересів, які породжують їх. Пригадайте, що при хибних діях, коли чоловіка запитали, як сталося, що він схибив словом і сказав «гидомі», той пояснив це все першою асоціацією, яка спала йому на думку. Техніка, до якої ми тепер удамося при вивченні сновидь, дуже проста, і цей випадок правитиме нам за взірець. Ми запитаємо сновидця, чому йому таке приснилося, і його перші слова нібито й цього разу нам усе пояснять. Ми, крім того, не зважатимемо на те, вірить чи не вірить сновидець, ніби він щось знає, і трактуватимемо ці обидва можливі випадки однаково.

      Звісно, ця техніка дуже проста, але, боюсь, вона викличе у вас якнайсильніший спротив. «Іще одна гіпотеза, вже третя! – скажете ви мені. – Причому найнеймовірніша з усіх! Невже ви справді гадаєте, що, коли запитати сновидця, що спадає йому на думку у зв’язку з побаченим сновиддям, уже перша його відповідь стане для нас жаданим поясненням? Але ж йому може нічого не спасти на гадку або спаде бозна-що. Ми не бачимо, на що можуть спиратись отакі сподівання. Це тільки свідчить про завелику віру в провидіння там, де годилося СКАЧАТЬ