Повія. Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ се таке? За бісовими дуками швидко не можна буде бідному чоловікові і дихнути. Як се можна? Де се видано? Коли б ви бачили тільки її… та ось і вона! – І Карпо, ухопивши Пріську за рукав, потяг за собою до Грицька.

      – Оце та гладка! Оце та здорова! – гукав Карпо Грицькові. – Дивись! Дивіться, добрі люди: ось вона! Оце та Пріська! Здужає вона сама що робити?

      – У неї дочка гладка! – гукає у свою чергу Грицько. – Хай найме дочку. Чого ж другі наймаються, а їй не можна?

      – У неї одна дочка. Як найняти її, то і в хаті нікому поратись! – кричить Карпо.

      – Та цитьте! цитьте! Підняли таке – розібрати нічого не можна! – гукнув старшина.

      Громада потроху почала стихати.

      – Ну, то як земля: за вдовою зостається?

      – За нею! за нею! – ревнула більша половина громади.

      Грицько червоний, як рак, махнув рукою і геть одійшов. Це зразу – наче його опекло – знову посунувся вперед.

      – Ну, добре. Земля, кажете, за нею зостається. А податки хто буде платити? хто викупне даватиме?

      – Податки? Податки, звісно, на громаду, а викупне – на землю, – підказав Карпо.

      – Бач, трясця його матері! – желіпнув Грицько. – І землю їй дай, ще й податки за неї плати.

      – Не тряси, лишень, бо трясця не розбирає, на кого напастись. Часом як трусне тебе, – відказує Карпо.

      – Так де ж се видано? Як се можна? І податки плати, і землю віддай.

      – Правду Грицько каже, – обізвалося декілька голосів. – Коли землю бере – хай і податки плате.

      – Люди добрі! – гукнув Карпо, наближаючись до громади. – Постійте! Підождіть!.. Як же се так? Притиці приходилось тільки за одну душу платити; він один у ревізії. Коли б у його син був – друге діло, а то він один. Тепер він умер, – хто, як не громада, за його повинна платити?

      – Брешеш! Не вмер, а околів! – гукнув Грицько.

      – Не вмер Данило, так болячка вдушила! – хтось сказав з громади.

      Дехто зареготався. Грицько невгавав…

      – Усе на громаду та на громаду. Що ж громада таке, як не ми? Кому приходиться тягтися, як не нам? – гукав він, маючи надію доїхати Пріську не одним, то другим.

      Громада почала схилятися на руч Грицькову.

      – Та постійте, підождіть! – гука знову Карпо. – Вона по закону податків не повинна платити. Де се видано, щоб удова давала податки за помершого чоловіка? З чого їх узяти?

      – А земля? земля? – желіпає Грицько.

      – Що ж земля? За землю викупне треба дати. Ну, викупне й буде давати, а податки з якої речі?

      – Так! так! – ревнула громада. – Податки на громаду, а викупне – хто землею володіє.

      – Писать? – пита старшина.

      – Пишіть! – гука громада.

      Грицько з серця плюнув, поскромадив потилицю і геть відійшов від громади. Лице його було червоне, люте; очі стратили свою гостру колючість і якось похмуро дивились, немов казали: ну, тепер все пропало! Він справді бурчав сам собі під ніс, СКАЧАТЬ