Нотатки про Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а ми з Голмсом неквапливо пішли полем. Сонце вже торкнулося дахів Мейплтона, і рівнина суцільно забарвилась у червонувато- золотисті відтінки. Проте мій друг не помічав цієї краси, оскільки з головою поринув у роздуми.

      – Ось що, Ватсоне, – нарешті заговорив Голмс. – Облишмо Джона Стрейкера і його вбивцю та спробуймо зрозуміти, що відбулося з конем. Припустімо, кінь злякався і втік. Але куди він міг побігти? Коні не можуть жити поодаль від людини, і якби Срібний опинився на волі, то він повернувся б у Кінгс-Пайленд або попрямував до Мейплтона. Чи вкрали його цигани? Навряд чи. Вони не могли не розуміти, що продати такого коня їм не вдасться. Викрадання Срібного не дало б їм нічого, крім неприємностей.

      – Так де ж він?

      – Я вже сказав: або в Кінгс-Пайленді, або в Мейплтоні. У Кінгс-Пайленді його немає, отож жеребець у Мейплтоні. Сприймімо це як гіпотезу та подивімося, до чого це нас приведе. Бачите ту улоговину поблизу Мейплтона? У ніч із понеділка на вівторок там мало бути б дуже вогко. Якщо наше припущення слушне, то Срібний там неодмінно побував, і можна спробувати знайти його сліди.

      Ми стрімко вирушили вперед і вже за кілька хвилин вийшли до вибалку. На прохання Голмса я пішов із правого краю, а сам він вирушив із лівого, проте, не встиг я пройти й п’ятдесяти кроків, як почув його крик і побачив, що Шерлок Голмс махає мені рукою. Просто біля його ніг на вологому ґрунті було видно чіткий слід копита. І підкова, яку мій друг витяг з кишені, достеменно збігалася з відтиском.

      – Бачите, як важливо для детектива мати розвинену уяву, – посміхнувся Голмс. – Це єдине, чого бракує Грегорі. Ходімте далі.

      Ми перетнули замулене дно улоговини та майже чверть милі йшли сухим дерном, доки земля знову пішла під ухил і ми ще раз побачили відбитки копит. Потім сліди вкотре загубилися, але вже зовсім недалеко від Мейплтона ми знову їх побачили. Голмс із переможним виглядом показав на землю, де поряд із відбитками підків виднілися людські сліди.

      – Але доти кінь біг сам! – ошелешено вигукнув я.

      – Цілковита правда. Стійте-но! А це що таке?

      Два ланцюжки відбитків круто повертали в бік Кінгс-Пайленда. Голмс здивовано присвиснув, і ми вирушили по слідах. Зовсім випадково я на якийсь час глянув убік і, на свій подив, побачив ті ж сліди, що тепер уже вели в іншому напрямку – до Мейплтона.

      – Очко на вашу користь, Ватсоне, – сказав Голмс, коли я показав йому на них. – Якби не ви, то нам би довелося прогулюватись тут доволі довго. Ходімо по цьому сліду.

      Проте далеко ми не зайшли. Сліди щезли біля асфальтованої доріжки, що вела до воріт стайні Мейплтон. Щойно ми підійшли до воріт, як назустріч вискочив конюх.

      – Не вештайтеся тут, проходьте, проходьте! – гримнув він на нас.

      – Я тільки хочу запитати, – сказав Голмс, значущо опустивши в кишеню жилета два пальці. – Якщо я навідаюся завтра о п’ятій ранку, чи зможу я поговорити з вашим хазяїном, чи це зарано?

      – Яке там рано, сер, він уже вдосвіта СКАЧАТЬ