Жерміналь. Еміль Золя

Чтение книги онлайн.

      – Мовчи, мерзотнику! Краще б ти признав тих двох байстрят, якими ти її ушанував!.. Вісімнадцять літ довгулі, пробачте на слові, а на ногах встояти не може!

      Мае довелося вгамувати сина, що нахвалявся зійти вниз і показати цій кощавій відьмі, якого кольору в неї шкура. Але на ґвалт прибіг наглядач; граблі знову заворушилися, сортуючи вугілля, і робітниці похилили над жолобами свої круглі зігнуті спини, завзято видираючи одна в одної шматки.

      Вітер раптово вщух, з сірого неба почало сіятися холодним дрібним дощем-мрякою. Зігнувши плечі й поскладавши руки на грудях, шахтарі розходилися малими групами перехильцем, і гострі їхні лопатки аж випиналися з-під тонких полотняних курток. Удень вони здавалися справжніми неграми. Дехто з шахтарів не доїв свого сніданку; і скибки хліба, застромлені між сорочкою й курткою, стирчали їм на спинах.

      – Диви! А ось і Бутлу! – глузливо скрикнув Захарі.

      Левак, не зупиняючись, перемовився кількома словами з своїм пожильцем, високим на зріст, чорнявим чоловіком років на тридцять п’ять, з чесним спокійним обличчям.

      – Чи є вдома юшка, Луї?

      – Здається, є.

      – То жінка сьогодні не свариться?

      – Еге, здається, не свариться.

      Шахтарі другої зміни – ремонтні робітники – вже сунули новими партіями на роботу й поринали один по одному в темній прірві шахтового колодязя. О третій годині шахта поглинала нових людей, що розходилися групами по тих же самих штольнях, де до них працювали вибійники. Шахта ніколи не знала спочинку: вдень і вночі люди-комахи довбали їй груди на шістсот метрів під бурячниками.

      Хлопчаки йшли попереду. Жанлен оповідав Беберові, як він хитро надумав дістати набір тютюну на чотири су, а Лідія з пошани до них ішла трохи осторонь. Катріна, Етьєн та Захарі мовчки йшли за ними. Мае з Леваком наздогнали їх лише біля пивниці «Авантаж».

      – Ось ми й прийшли, – промовив Мае до Етьєна. – Зайдете?

      Катріна постояла ще якусь хвилинку, пильно дивлячись своїми великими зеленкуватими, мов вода у струмку, очима, що здавалися ще глибшими та яснішими на її чорному обличчі. Вона всміхнулася Етьєнові востаннє і зникла разом з товаришами за поворотом згористої дороги, що вела до селища.

      Пивниця стояла на роздоріжжі між селом і шахтою. Це була добре побілена кам’яниця на два поверхи з обведеними блакитною фарбою вікнами, що надавали їй привітного вигляду. На чотирикутній вивісці над дверима було написано великими жовтими літерами «Авантаж, пивниця Расснера». За кам’яницею лежав майданчик для гри в кеглі, обгороджений живоплотом. Компанія даремно вживала всіх можливих заходів, щоб відкупити цей клапоть, що врізався клинком у її величезні землі: ця пивниця серед голого поля при самому «Воре» була їй як сіль в оці, але доводилося терпіти.

      – Заходьте, – закликав Мае Етьєна ще раз.

      У СКАЧАТЬ