Жерміналь. Еміль Золя

Чтение книги онлайн.

      Робітники, що стояли навкруги Тромпет, розступилися трохи, глузуючи з Батай: «Диви! Чому вона так обнюхує її?

      Що їй там запахло?» Але Батай хвилювалася й дрижала, не звертаючи жодної уваги на їхні жарти. Від Тромпет пахло свіжим, запашним повітрям, забутими пахощами напоєної сонцем трави. І раптом Батай заіржала голосно, дзвінко, легко; в її помолоділому голосі мов забриніло розчулене ридання, вона наче раділа з цього раптового подиху минулого, наче вітала нового товариша, наче журилася, що повернеться нагору тільки мертва.

      – Ну, та й ловка ж оця Батай! – кричали робітники, сміючися з вибрику своєї улюблениці. – Диви, диви, ач, як балакає з своєю новою товаришкою.

      Розв’язана Тромпет не рухалася, як мертва. Вона лежала на боці, приголомшена, розбита, немов ще досі почуваючи на собі жахливу сітку. Нарешті її оперезали батогом, і вона схопилася на ноги, здригаючись усім тілом. Старий Мук відвів помалу до стайні обох коней, що вже побраталися.

      – Чи ж можна вже й нам, нарешті? – спитав Мае.

      Але треба було спорожнити кліті, й кінець кінцем шахтарям усе одно довелося чекати ще аж десять хвилин, бо до встановленого часу підйому їх не хотіли пускати нагору. Шахта потроху пустіла; з усіх галерей посунули шахтарі. Біля шахтового колодязя на страшенному протязі, що загрожував запаленням легенів, набралося вже з півсотні спітнілих, засапаних робітників. П’єррон, що видавав таким святим та божим і ласкавим, ляснув по щоці свою доньку Лідію за те, що вона покинула передчасно роботу. Захарі нишком щипав Мукетту, начебто щоб зігрітись. Але загальне незадоволення зростало, Шаваль з Леваком оповіли про інженерову погрозу зменшити ціну з вагонетки й платити окремо за кріплення, шахтарі відповіли на це сердитими вигуками. На дні цієї темної нори, за шість сотень метрів від земної поверхні, зароджувався бунтарський дух. Скоро ці задубілі, загиджені вугіллям, стомлені чеканням люди загомоніли голосніше; вони обвинувачували Компанію, що вона заганяє в могилу половину своїх робітників тут, під землею, а другу половину примушує конати з голоду там, на землі. Етьєн прислухався до цих розмов і тремтів.

      – Швидше! Швидше! – підганяв вантажників штейгер Рішомм.

      Він хотів швидше здихатися шахтарів і, не бажаючи вживати суворих заходів, удавав, що нічого не чує. Але вони зчинили такий галас, що він кінець кінцем був змушений їх якось погамувати. За його спиною кричали, що довіку так тривати не може і що одного чудового ранку вся оця лавочка полетить до дідька.

      – Слухай-но, ти ж розумніший, – звернувся Рішомм до Мае, – скажи їм, щоб вони замовкли. Хто не може бути найдужчий, той має бути найрозумніший.

      Мае, що тим часом заспокоївся, почав уже тривожитись; але обійшлося без його втручання. Зненацька гомін затих. В кінці галереї показалися постаті упрілих, стомлених Негреля з Дансаром; вони скінчили свій огляд і поверталися СКАЧАТЬ