Ордер на любов (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Правдою не торгую, а за тараню заплатив би, га?

      – То візьми за тараню й одчепися од мене!

      – Якби по-людському то взяв би, а так… – дід вийшов не взявши дуката. Савка й не наполягав, а хутко сунув його до капшука, що висів у нього на поясі біля кисета з люлькою й тютюном – ціліший буде.

      «Еге-ге-ге… На Січ п'ятами накивали – он воно що? Таке накажуть кошовому, таке… Ні, їх тре' випередити. Доки вони кружлятимуть степами, мої гінці швидше Кошу дістануться!»

      І крикнув:

      – Гей, писарю? Хапай перо, каламар, папір та бігом до мене. Будемо панові військовому судді листа писати… Вони хитрі та й ми не з плохих! Ще побачимо, хто кого!..

      Після втечі Оксани на хуторі в Савки Пишногубого як на похоронах стало. Не чутно більше було ні гомону, ні пісень, що їх зрання до вечора бувало виспівувала Оксана, челядь не галасувала, як раніше, а намагалася поменше потрапляти на очі господареві. Двір наче вимер. Коли-не-коли тепер сидів під шовковицею пан осавул, а здебільшого лежав у душній спочивальні, смалив люльку і нікого не хотів бачити. Здавалося, що й на службу свою махнув рукою. Соломія й по кілька разів на день зазирала до спочивальні із джбаном.

      – Може б кваску випили, пане осавуле? Таке добро й пропадає. Спека, а ніхто не п'є.

      – Ось іди ти к бісу зі своїм квасом! – буркне осавул, не повертаючись, і знову пускає дим до стелі (в спочивальні накурено, хоч сокиру вішай!)

      – Холодненький, – жалісливо тягне Соломія, – прямо з льодовні…

      Савка мовчить, пускає дим до стелі. Люлькою пахкає, аж вона іскрить як труба з димом. І чого він ушнипився в ту стелю, що там інтересне видивляється? Життя коротке, що пташиний скік, чого його себе замарно їсти, коли треба радуватися ясному дню і теплому сонечку в небі – раз бо на світі живеш… Ображено надувши вишневі губи, Соломія виходить, війнувши дорідними стегнами. Савка схоплюється й бігає з одного кутка в інший. І знову падає на неприбрану, зіжмакану постіль. Отак насміятися з нього! Отак круг пальця його обвели! Заварив Тарас кашу і зник. Та біс із тобою, зникай! Але ж і дочку прихопив… Насміявся з нього, осавула! Якийсь збіглий хлоп! Посполитий, найманий молодик, га?! Ще й Оксана підпряглася… Ех, Оксано, Оксано!.. Хіба я тобі був поганим батьком. Чи що шкодував для тебе? А ти мені під дихало! І сама щезла.

      Усе ще переймався минулою прикрістю, коли не знайшовши дочки, мусив вибачатися перед самарськими сватами. Шапку перед ними знімати. Вони про куницю заспівали, а куниця й драла дала! Це ж треба? Отаке рідна дочка з рідним батьком утнула! Свати так розгнівалися, що почали кричати… Це, мовляв, насмішка над ними!.. Це гірше… гірше гарбуза! Репетували, що він, Савка, нікудишній батько, якщо рідній дочці не може ладу дати, коли вона з розбійниками втекла. Га? Та яка вона… дівчина? Може, вона… гуляща? На дідька їм така й здалася!.. Хряпнули дверима, покульбачили коней і ґвалтом подалися в свою паланку. Тепер з мрією породичатися із самарським полковником доведеться розпрощатися. І це рідна дочка такого батькові гостинчика підсунула! А така ж була… тиха, соромлива. А воно… Недарма ж кажуть, СКАЧАТЬ