Армагед-дом. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пройшла у свою кімнату і сіла за порожній письмовий стіл. Зовсім порожній, тільки просто по центру лежала під склом велика кольорова фотографія. Вирізана з журналу так ретельно, щоб не лишити й натяку на товсту чорну рамку.

      Як рано похолоднішало цього року. Обіцяють вимкнути світло. Кажуть, що для опалення не вистачає грошей, газу, нафти, ще чогось, ось недавно все було – і раптом виявилося, що нічого немає… Куди воно, питається, поділось?!

      Задзвонив телефон. Лідка машинально вичекала три гудки, потім згадала, що мама лягла спати, і побрела в передпокій.

      – Лідо?

      Останніми місяцями голос у Славка став дуже схожим на голос його батька. Раніше Лідка здригалася – тепер звикла.

      – Ти маєш час… поговорити?

      – Хтозна-скільки, – сказала вона, забираючи телефон у свою кімнату.

      – Ми тут із мамою порадились, – сказав Славко після паузи. – Розумієш… тут дещо… ну, це не телефонна розмова. Ти могла б прийти?

      Лідка мовчала.

* * *

      Кабінка консьєржа стояла порожня. І давно ніхто не приносив квітів – а пригадується, тоді, в червні, квітами були завалені всі сходи.

      – Привіт, – сказав Славко. Він дуже схуд, хвороблива худорлявість зробила його схожим не на батька, а на матір. Лише голос лишився впізнаваним.

      Лідка віддала йому червону гвоздику. Славко механічно покрутив й в руках:

      – Заходь… відразу в кабінет.

      Вона увійшла.

      Депутат Зарудний дивився зі стіни. Лідці не подобався цей портрет, але хазяйнувала тут, звичайно, не Лідка, а Славкова мама. Тут більше не було обчислювальної машини, ні телефонів, звільнений стіл займав півкімнати, і по всій широкій стільниці стосами стояли паперові теки, підшивки, стоси списаних аркушів.

      Славко так само механічно поставив гвоздику в високу металеву вазу.

      – Тут лишилось, – Славко зітхнув. – Архів нерозібраний. Ці… цивільники… частину паперів забрали… частину потім повернули… особисте. Усе перетрусили… весь архів… Розумієш?

      Лідка кивнула.

      В офіційних паперах вона проходила як «подружка сина, побічний свідок». Так вийшло, що саме вона перша бачила Андрія Ігоровича мертвим; її допитували тричі, і щоразу Лідка плакала. Не лише тому, що горе тоді було свіжим і приголомшливим. Щоразу їй здавалося, що чини, які її допитували, не вірять їй, підозрюють за кожним словом – брехню.

      Навіщо прийшла? Адже зустріч не було призначено? Чому не подзвонила? Чому увійшла без дозволу в чужу квартиру? Чому…

      А головне – всіх їх, жорстколицих, зі свердлами-очима людей цікавила одна обставина. Може, депутат Зарудний був іще живий? Він міг говорити? То говорив чи ні?!

      Виявляється, Андрій Ігорович справді був живий у ту мить, коли Лідка відхиляла вхідні двері. Але коли вона увійшла в кабінет із букетом дзвіночків – він був уже мертвий, адже в нього випустили кілька куль поспіль…

      А як же тоді безлад у квартирі? Виходить, СКАЧАТЬ