Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

Чтение книги онлайн.

      Співають дівчата —

      Дзвінке триголосся…

      Забуте запахло,

      Прив’яле заквітло…

      Там спомин і мрія

      В єдине сплелося,

      Зробилось від того

      Душі моїй світло.

      У голосі зринули

      Сріберні птиці:

      Озвалися сміхом,

      Озвались журою…

      І доля моя

      Підійшла до криниці —

      Криниці любові

      З живою водою.

      Лиш пісня… Лиш голос,

      Як поле зелене,

      Дрібне відійшло,

      Залишилось значиме.

      І дивиться

      Небо вкраїнське на мене,

      Як вічність, бездонними

      Ясен-очима.

      Полтавська земля доньку славну родила,

      Де мамина вишня в цвітінні садів.

      І слухає вся українська родина

      Її неповторний, схвильований спів.

      У радості й горі – цей спів як молитва:

      І серце зігріє, й осушить сльозу,

      Бо в пісню народна душа перелита,

      Веде нашу долю крізь тишу й грозу.

      А в долі дорога, на жаль, не гладенька,

      Та що те каміння, коли є політ…

      Здається, співа лиш для нас Кириченко,

      А голосом рідним відлунює світ.

      Хода до очищення й правди – єдина.

      Ні, нас не зіб’є вже лиха крутія.

      Гордися, Вкраїно, втішайся, Вкраїно, —

      Співає для тебе козачка твоя.

      Не згоріла душа на багатті червоних пожеж,

      В ній надія росте,

      Як на полі отецькому жито.

      І живу я, живу – поки ти, Україно, живеш.

      І ніхто не уб’є —

      Поки ти будеш, матінко, жити.

      Магнати помінялись хутко:

      Сорочку рвуть, цілують хрест.

      А всі маєтки і рахунки

      Сховали в павутинь словес…

      Щоб душам пломінь передати,

      Щоб оживить серця людей —

      Ні, не потрібні нам магнати,

      А нам потрібен Прометей.

      Ну й розвелося брехунів:

      Начальство бреше, бреше влада.

      Рум’янець стиду відгорів.

      І вже брехня – мов і не вада.

      Ой, брехуни… Порода ця —

      Бридка короста мого краю.

      Ні, не шукайте в гаманцях

      Ключі загублені до раю.

      Спаси мене, пісне, від зла і зневіри,

      Мене відверни од чуттєвих проказ.

      Тебе не притишать сучасні жовніри,

      Тебе не заглушить вельможний указ.

      Лякали тебе і свої, і чужинці

      Нестерпною мукою чорних пожеж…

      А ти знову сходиш СКАЧАТЬ