Чотири шаблі (збірник). Юрій Яновський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ піднявся пах давньої тлінності. Я був серед трун ламаних, битих, розчинених. Хаос і безладдя. Черепи, кістки, цвіль одежі, шматованої часом – сотнями років. Я обдивлявся кутки, засвітивши свічку.

      Одна труна містила в собі роброни старого шовку, білий череп і волосся круг нього. На великій мідній іконці я прочитав життєпис Оксани Полуботок – дівчини 18 років.

      Ці кістки знали те, чого я добивався. Але вони тримали свою тайну. Я передивився труну, майже не запалив себе свічкою. Глянув на череп – він глузував тихим сміхом з білих зубів. Тоді я не витерпів сміху – я вдарив ногою по черепу.

      Він хруснув, і перекинулась набік його хата. Забілів папір, я прочитав:

      «Ротмистру Мишину…

      Перед кінцем:

      …дивизия вся снята. Оставлен только 7-й полк. Опасности нет. Пришлите инструкции.

Оксана Полуботок».

      «Ось!» – задзвеніло в голові.

      Я зціпив зуби й сказав:

      – Я тебе розстріляю власною рукою, сволоч!

      Сухим був мій голос серед мертвого царства.

      – Ні одного руху! – сказала мені та, про кого я думав.

      В склепові були другі двері. Вона вийшла з них до блідого вогню моєї свічки, тримаючи наган. Я стояв, а стеарин свічки лився мені на руку.

      – Ну, друже, – сказала машиністка штабу, – тобі підвезло. Ти не зазнаєш мук вірьовки мого ротмістра – я тобі дам зараз веселу безбільну смерть солдата!

      Вона нервово показала білі зуби. Наган зводився й шукав мушкою місця на мені.

      – Двоє слів, – запитав я, – ти мене не любиш?

      Вона зробилась блідою.

      – Ти зараз підеш у небесний штаб.

      – А з яких міркувань ти вибрала склеп? – поцікавився я, одтягуючи кінець.

      – Романтика, дорогий мій. Шпиги – завжди романтики й все вибирають по собі.

      – Дурниця… Ой! – придивився я до кутка. – Що це?

      Вона на момент одвела зір.

      Я тоді кинув їй в обличчя гарячий стеарин; відразу стало темно. Щось закричала й бахала кулями в стіни. Я лежав, упавши на холодну труну. Мій ворог припинив стрілянину, і я почув, як зачинились двері. Кинувся вслід.

      Під руками намацував лише стіни. Двері зсередини не відчинялись. Я ледве вспів знайти свій вихід. Бо був уже час.

      Щось влетіло в склеп через душник, але мені не треба було догадуватись – я в три рухи вискочив і впав під дверима. Зразу мене наче щось труснуло, потім захиталась капличка над склепом, і скажений гук вдарив мені у вухо. Звук був такий широкий, як ніч. Він не мав м'якості звуку «трьохдюймовки» – він нагадував скрип пилки по кості на голові.

      – Дннн! – почув я.

      Встав, як п'яний, спотикався ніччю через кущі до штабу.

      Ранком на дорозі з парку знайшли жіночу косу.

      4

      – Товариші, – сказав начдив, – ми вислухали інформацію політрука 5-ї роти. Машиністки штабу не знайдено? Завтра день Червоного Жовтня. Хто хоче висловитись?

      – Святкувати СКАЧАТЬ