Чотири шаблі (збірник). Юрій Яновський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хміль обволікає твій розум. Ти можеш сісти на брук і мовчки кричати, відкриваючи рота. Все одно твого голосу ніхто не почує. Байгороде, ти став частиною стихії. Вона захлюпнула тебе, як хвиля. Байгороде, відступи трохи назад для стрибка і стій чекаючи.

      12

      Спокійно йшло по вулиці двоє. Помалу ставили вони вперед ноги, спиралися на них і ліниво бралися йти далі. Вино наче кружляло в їхніх головах, але вони не були п'яні. Спокійна впевненість і трохи байдуже сприймання весни й вакханалії дзвіниць. У них щось із грудей випирає весь час і не пускає туди зовнішніх емоцій.

      Що ми бачимо? Невже так може йти Ліза? Кіхану впізнаєш одразу. Він сміється на весь рот. А Ліза – вона, мабуть, і сама відчуває себе вперше такою. З ніжністю оглядає Кіхану. Він їй новий і рідний. Ради Кіхани дала б зараз відрубати палець на руці. Щоки цвітуть рожево. Навіть хода в неї набула трохи лінивої досвідченості. Вона йшла, знаючи, на що ступить далі.

      – Здоров, хлопче, – сказав старий байгородець, виглядаючи з хвіртки. Він подивився на всі боки, комусь лукаво підморгнув і зіперся на кінець двостволки, – а в тебе ще така штука в землі лежить. Чого ти регочешся, стерво?

      Кіхана ще більш зайшовся.

      – Та в мене карабін, а не вонючка, як оце у вас. Нею тільки зайцям хвости смалити.

      Хазяїн рушниці знову хитро підморгнув. Його очі зовсім заховалися у зморшках.

      – Видать, погода сьогодні буде сонячна.

      Кіхана сів на лаву коло хвіртки, де стояв такий оригінал і мисливець. Біля нього сіла Ліза і з приємністю відчула збоку плече його.

      – А що, хіба вже вирішили? – запитав Кіхана.

      – Не тільки вирішили, а й почали. Зараз їхатимуть вони за іконами до нашої церкви.

      – За іконами?

      – Ні, за ладаном! На наших іконах мільйони золота й каміння обкладено. Вирішили вони в дорозі не занудьгувати в кумпанії чотирьох королів з дамами, чотирьох тузів і іншої челяді, що йде лише в гурт.

      – Байки, може? Брехня?

      – А знаєш, що сказано в святих житіях: «Бреши, бреши, – гаразд заверши, під кінець правду скажи та й забожись». От їй-богу! Мій син ладнає вже багнета до монтекрис-та. Коли Маруся поїде до церкви…

      – Я гадаю, що вона поїде не по ікони, а звільнити своїх, що сидять у сушні біля церкви, – проговорила з двору через плече чоловіка якась літня жінка. Чоловік злякався, заскочив до двору і грюкнув за собою хвірткою. Там він бубонів про щось із жінкою. Потім у щілину знову виглянула його кудлата голова, і він винувато поправився.

      – Моя баба інакше думає. Може, вони й за своїми. Та ми їх все одно виженемо з Байгорода на степ і на пашу.

      Кіхана засміявся і замовк. Його рука намацала в кишені Лізи щось тверде. Він витяг звідти малий браунінг.

      – Для чого це ти, Лізо?

      – Я знаю вже, що сьогодні буде стрілянина і війна. А це мені подарував чоловік.

      – Хочеш СКАЧАТЬ