Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ (сказав Пикрохол), міркуймо далі. Я побоююся лише отих бісових легіонерів Ґранґузьє. А що, як вони, поки ми будемо в Месопотамії, сядуть нам на хвоста? Який тоді вихід?

      – Дуже простий (сказав Гівняй). Ви пошлете москалям коротку і грізну бомагу, і зараз же під вашу корогву стане чотириста п'ятдесят тисяч самого тобі спинкового війська. Ех, послали б туди мене вашим намісником, вони б у мене землю їли! Розтопчу, розшарпаю, рознесу, розтрощу, роздеру, на порох оберну!

      – Годі, годі (сказав Пикрохол). Уже ніколи! Всі, хто мене любить, за мною!

      Розділ XXXIV

      Як Ґарґантюа покинув Париж, аби рідний край рятувати, і як Гімнаст здибався з воріженьками

      Ґарґантюа, який після прочитання батькового листа виїхав верхи на кобилиці з Парижа, поминув уже ноненський міст, а вкупі з Ґарґантюа і Понократ, Евдемон та Гімнаст, що осідлали, аби не пасти задніх, поштових коней. Хура його з книгами та філософськими приладами, як завжди, посувалася звичними переходами.

      У Парильє Ґарґантюа від хуторянина Ґуґе довідався, як Пикрохол, у Ларош-Клермо отаборившись, послав із чималим загоном отамана Тріпе захопити ведський та вогодрійський ліси, як ті вояки потоптом пройшли аж до винотоки Більяр і як після їхньої навали лишилися самі димучі руїни та криваві сліди. Переляканий на смерть Ґарґантюа не знав, на яку ступити і що придумати. Аж це Понократ нараяв йому піти до сеньйора де Лавогюйона, щирого приятеля і спільника, і там усе докладніше розвідати, отож вони як стій рушили туди; Лавогюйон залюбки зголосився їм підсобити і сказав, що непогано було б когось на розвідки послати, аби місцевість обстежити і з'ясувати, де ж саме нині ворог, а вже потім, як до обставин, і виступати. Піти на розвідки зголосився і Гімнаст, і зараз же надумали, щоб він для більшого успіху прихопив когось із місцевих, хто добре знав усі шляхи та манівці, річки та урочища.

      Отож Гімнаст подався у парі з Мартоплясом, Лавогюйоновим стаєнним, і вдвох вони успішно обнишпорили всі околиці. Тим часом Ґарґантюа зі своїми людьми перепочив і перекусив, а своїй кобиляці звелів дати шаньку оброку, в ту шаньку влізло сімдесят чотири мюїди і три буасо.[94]

      А Гімнаст зі своїм товаришем трюхикали і трюхикали, аж поки наскочили на воріженьків, – порозлазившись хто куди, вони шарпали і цупили що попадя. Угледівши здалеку Гімнаста, вони цілою зграєю кинулися його грабувати.

      Тоді він гукнув їм:

      – Панове, я бідний, як біс батька зна хто. Згляньтеся на моє убозтво. Кілька екю в мене ще нашкребеться – і нам буде за що випити, бо це aurum potabile[95], а щоб заплатити вам шляхове, я свого коня продам. Вважайте мене за свого, бо нема такого мужа, щоб він ліпше, ніж я, умів злапати, обідрати, обскубти, вичинити, а потім поласувати. На честь мого щасливого приїзду і в'їзду п'ю до моїх добрих друзяк!

      Тут він відкубрив пляшку, перехилив і випив півплесканки. Здобичники торопіли на нього, роззявивши пельки і по-хортячому висолопивши язики в очікуванні, коли можна буде допити послідки, аж це пригнався цікавий отаман Тріпе. Гімнаст СКАЧАТЬ