Північна Одіссея (збірник). Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було так назвати, було мало схожим на обличчя людини. Кожне нове обмороження глибоко вгризалося в нього, і кожне з них залишило коростявий шар на ще не загоєному шрамові, що утворився раніше. Ця висохла шорстка поверхня криваво-чорного кольору була покраяна страшними тріщинами, через які проглядала червона жива плоть. Його шкіряна одіж була брудна і подрана, а хутро з одного боку – підпалене, що свідчило про ночівлю біля вогню.

      Малюк мовчки вказав на те місце, де з потьмянілої на сонці шкіри одягу були вирізані смужки. Видно було, що їх вирізали по черзі, одну за одною. То була ознака того, що незнайомець голодував.

      – Ти… ти хто? – повільно спитав Малюк, чітко вимовляючи слова.

      Чоловік ніяк не прореагував.

      – Звідки ти прийшов?

      – «А янкі пливуть на кораблі-і-і!» – почулася у відповідь рулада, проспівана слабким тремтячим голосом.

      – Ага, напевне цей тип спустився сюди по річці, – припустив Малюк, струсонувши незнайомця, сподіваючись добитися від нього більш зв'язної розповіді.

      Але натомість прибулець заверещав і вхопився рукою за бік, скривившись від болю. Потім він поволі підвівся і важко сперся об стіл.

      – Вона розсміялася мені в лице… її очі палали ненавистю… і вона не схотіла йти…

      Голос незнайомця ослаб і замовк. Постоявши ще якусь мить, він знову почав повільно осідати на стілець. Але не встиг – Малюк-маламут міцно вхопив його за зап'ястя і вигукнув:

      – Хто?! Хто не схотів іти?!

      – Та вона, Унга. Вона розсміялася і вдарила мене, ну… от. А потім…

      – Що – потім?

      – Ну, а потім…

      – Що – потім, питаю?!

      – Потім він лежав непорушно в снігу, довго лежав. Він там і досі лежить – у снігу…

      Товариші безпомічно перезирнулися.

      – Хто лежить у снігу?

      – Та вона ж, Унга. Поглянула на мене з ненавистю в очах, а потім…

      – Ну, і що потім?

      – А потім вона взяла ножа, і – раз, два… але вона була дуже слаба. Я йшов дуже повільно. А в тих місцях стільки золота, стільки золота…

      – Де Унга? – Наскільки міг Малюк зрозуміти, вона, мабуть, помирала десь неподалік від хижки, можливо, за милю, не більше. Щосили струсонувши прибульця, він питав його знову і знову: – Де Унга? Хто така Унга?

      – Вона… вона в снігу.

      – Ну, продовжуй! Продовжуй, кажу тобі! – вигукнув Малюк, немилосердно стискаючи прибульця за кисть.

      – Я теж… лежатиму в снігу… але мені спочатку… треба борг віддати. Я був винен багато грошей… багато грошей… маю віддати борг… – Белькотіння перервалося, і незнайомець понишпорив у кисеті, а потім підтягнув до себе мішок з оленячої шкіри. – Хочу сплатити борг, п'ять фунтів золота… пай… Малюку… маламуту… – Голова незнайомця знесилено впала на стіл, і Малюк уже не зміг змусити його підняти її.

      – Ага, це – Одіссей, – СКАЧАТЬ