Кляса. Павло Вольвач

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вірить твердженням колишньої офіційної пропаганди, таких людей і в природі бути не повинно, навкруги зовсім інше життя. Таке, як на плакатах з агітмайданчика в Пашковому дворі. Толя Убийвовк і Маріман, що п’ють самогон під тими плакатами – вони міф, а плакатні пролетарі в комбінезонах – є якраз дійсністю. Тепер плакати із залізних конструкцій повиймали, а зеленоярівські куркульчики дорозбирують і дерев’яну сцену. Толя ж з Маріманом на обдертому агітмайданчику сидять, як завжди. Як символ краху комуністичної системи, хмикає Пашок.

      Правда, на заводі і в цеху парторги ще є і ще бадьоряться. Батько Павла, скільки Павло пам’ятає, комуністів не любить. «Хіба вони комуністи, – видихував батько. – Комуністи в Італії. А це – імперіалісти чистих кровєй». Іноді ж, особливо останнім часом, коли, навпаки, комуністів стало лаяти не страшно, батько зітхає: «Ні-і, ідея таки справедлива… І Скрипник з Хвильовим – то таки були комуністи. Українські комуністи…» І зітхає ще важче. Поєднання протиріч, батько. Йому не вгодиш.

      – А інтєрєсно, горить чемер чи ні? Ми ж так і не попробували, – Шестик, капнувши на клаптик газети самогону, пробує його запалити. Клапоть димить, але не займається. – Разбодяжила, к-кобила, – розчаровано констатує Шестопал. Всі мовчать.

      «А якого я хуя зараз тут з ними марную час?» – хвиля невдоволення раптом накочує на Павла, котрий сидить навпочіпки, він так довго може сидіти, і знічев’я покусує стеблину пирію. Ну якого, справді? Єгора нема, пішов, мабуть, на ДД колоться. Гостросюжетного теж нічого тут не намічається, а півдня сидіти і зітхати про випивку та про минулі часи Пашку з кожним разом все не цікавіше. До того ж, з «тайги» не видно, хто проходить повз гриль, а віднедавна йому це необхідно. Це навіть важливіше зустрічі з Єгором чи з будь-ким із братви.

      «Випити хочеться ще, до речі», – думається Павлові. Перша хвиля сп’яніння, найкраща, коли, здається, аж невагомієш, уже пройшла. Тепер просто сидиш, наче придавлений, футболка налипа до лопаток і піт пощипує очі.

      – Слово за слово, хуєм по столу, – пояснює Бацик Шестопалу свої шрами на щоках. – Малий мій мені в п’ятак, я йому в обрлатку. Ну, він – за приправу, дурлко, я тоже…

      – Ну, нічо. Головне ж – не по злобí, – підколює Бацика Бен.

      – Да, – не відчувши каверзи, киває Бацик, і губа йому знов одвиса. – Помирлились уже…

      Дикуваті люди, – думає Пашок, косячись на Бацика і побіжно ковзаючи поглядом по решті, – і нічого тут не змінити. Бацик таким, як він є, був би завжди – за римлян, і в Середньовіччя, і потім – завжди. І Малий теж. І інші. За Махна Бацику якраз і місце на тачанці – Бацик не признається, але Шестик повідав якось, що він добре грає на баяні, – летить тачанка, пил з-під коліс, і Бацик, розпустивши по вітру кучері в пуху з крамарських перин, грає яке-небудь «Яблучко». Одвісивши, звісно, губу.

      Про що, цікаво, мріє Пітома, мружачись з колоди на сонце – одне вухо смішно відстовбурчене, промінці зморщок довкола кавових очей, – про що він мріє? Згадує чотирнадцять своїх відсиджених років, останній раз по 118-й статті, СКАЧАТЬ