Заборонені ігри. Юрій Покальчук

Чтение книги онлайн.

      Я прокинувся з відчуттям тривоги і якогось незакінченого дійства. Так, ніби я провалив якийсь матеріал, який повинен був здавати в номер, або ж навпаки, мені накинули таку тему, яка мені цікава, але я не дуже впевнений, що її добре напишу. Однак це був лише стан, бо насправді такий настрій пояснювався сном, який запам'ятався мені надзвичайно різко. Я пам'ятав усе в деталях, так, ніби це був фільм, в якому я був водночас глядачем і учасником.

      Великий густий запущений сад, незграбно зарослий кущами малини, винограду і будяків. Я стою біля високої лапатої ялини і дивлюся у величезне кругле дзеркало, схоже на велетенську телевізійну тарілку. Але я себе не бачу, я знаю, що це дзеркало, але в ньому, в глибині його, у воронці, виступають якісь букви – то схоже на латинське W, то на наше В, то на О, то на U і ще на якісь інші літери. Я намагаюсь прочитати слово, яке з них можна скласти, але марно. Дзеркало не викликає в мене ні подиву, ні страху. Я, типу, з ним як би знайомий і тут все в порядку. І раптом із дзеркала виходить до мене величезний собацюра. Тут я трохи лякаюсь, але більше дивуюсь його розмірам. Навіть скоріше я подивляю його розміри, бо з дитинства люблю великих псів.

      Все життя пам'ятаю великого німецького вівчара Марса, який народився у нас в хаті і, проживши сімнадцять років, помер від старості. Я тужив за ним, як за рідною людиною. Це був мій друг.

      Пес підходить ближче, і тут я розумію, що це не пес, а вовк, і що він дивиться на мене, не звертаючи уваги на дзеркало, більше того, він, як це він вийшов із дзеркала, з тієї власне воронки, я не розумію, але мене то мало займає.

      Я люблю псів, і вовків теж, але бажано все ж на відстані. А ця курва йде до мене, і я не можу поворухнутись, і не від страху, а просто я ціпенію.

      Врешті я ж таки сплю і тут не поворушишся сильно, але уві сні я дивлюсь на вовка і намагаюсь дивитись йому просто в очі. Він дивиться на мене, і щось проходить всередину мене таке, яке я в змозі осмислити, тільки я теж раптом почуваю себе трохи вовком, і ми дивимось одне одному в очі, і це триває довго і глибоко, я ніби провалююсь в його жовті зіниці, і я раптом не тільки не боюсь його, він мені починає подобатись, мені хочеться його погладити. І тут я прокидаюсь.

      Курва, сьогодні понеділок, у нас в газеті ранішня планерка, і я вже запізнююсь. Я миттєво вдягаюсь, вже за виробленою в таких ситуаціях звичкою, мішаю розчинну каву з охолодженою водою, вкидаю то в себе, аби прийти до тями і вилітаю з хати, встигаю на маршрутку, яка саме під'їхала, і вже в маршрутці починаю прокручувати в собі той сон, і це почуття тривоги і незакінченості не полишає мене довго.

      Але той вовк мені сподобався.