Країна розваг. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      – З Рене? – Я недолюблював сусідку Венді, та мав достатньо клепки, щоб не згадувати про це вголос. Якось раз я мав необережність таке сказати, і ми з Венді посварилися. Сварка тривала недовго, була запеклою, і Венді звинуватила мене в тому, що я намагаюся керувати її життям.

      – Саме так, сер. Вона підкине мене додому до батька й мачухи. А через тиждень ми станемо офіційними працівницями «Філінз».

      Вона промовила це таким тоном, наче їм двом пощастило здобути посади дрібних службовців у Білому домі, але тут я теж прикусив язика. Мене турбувало інше.

      – Але ж у суботу ти приїдеш у Бервік? – Ми планували, що вона приїде вранці, проведе з нами день і залишиться ночувати. Звісно, поклали б ми її в кімнаті для гостей, але до неї лише з десяток кроків по коридору. А враховуючи те, що до осені ми вже могли й не побачитися, я думав, що ймовірність зробити «це» була дуже великою. Авжеж, маленькі дітки вірять у Санта-Клауса, а деякі першокурсники в УНГ могли протягом цілого семестру свято вірити в те, що Джордж Б. Нако – реальний професор і читає реальні курси англійської мови та літератури.

      – Сто пудів. – Вона роззирнулася навколо, нікого не побачила і ковзнула рукою вгору по моєму стегну. А діставшись до паху, ніжно стиснула те, що там знайшла. – Ану йди сюди.

      Отже, зрештою свою втіху через штани я дістав. То була одна з її найкращих спроб, повільна й ритмічна. Гримів грим, і певної миті зітхання зливи переросло в глухий гуркіт граду. Наприкінці Венді міцно стиснула, посилюючи та подовжуючи мою насолоду від оргазму.

      – Коли повернешся в гуртожиток, гарненько випери все, бо інакше весь світ дізнається, чим ми тут займалися. – Вона скочила на ноги. – Дев, я маю бігти. Треба ще речі зібрати.

      – Я заберу тебе в суботу по обіді. Тато готує на вечерю своє знамените куряче рагу.

      Венді знову повторила «сто пудів», піднялася навшпиньки, щоб поцілувати мене (то був фірмовий поцілунок Венді Кіґан). І лише в п’ятницю ввечері подзвонила мені, щоб повідомити – в Рене помінялися плани і в Бостон вони їдуть на два дні раніше.

      – Мені шкода, Дев, але ж вона мене везе.

      – Ще є автобус, – нагадав я, наперед знаючи, що цей аргумент не подіє.

      – Сонечко, я обіцяла. А ще в нас квитки на «Піпіна»[16] в «Імперіалі». Нам їх тато Рене подарував, такий сюрприз був. – Вона ненадовго замовкла. – Ну порадій за мене. От ти аж у Північну Кароліну їдеш, і я за тебе рада.

      – Радію, – сказав я. – Вас зрозумів.

      – Отак уже краще. – Венді стишила голос до інтимного шепоту. – Наступного разу, коли залишимось удвох, я тобі все компенсую. Обіцяю.

      Обіцянки своєї вона так і не виконала, але й не порушила, бо після того дня в «кабінеті» професора Нако я Венді Кіґан більше не бачив. Не було навіть останнього телефонного СКАЧАТЬ