Сповідь з того світу. Ярослав Яріш

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Сон усе-таки перемагав. Ніби у якомусь мареві, побачив я Марію зі своїм мужем. Вийшовши на цю галявину, вони підійшли до Лади. У жертовнику ледь жеврів вогонь, слабенько освітлюючи ідола. Місяць поливав Ладу згори своїм світлом, а ще відблиски купальської ватри стрибали по її товстих боках. Марія навіть посміхнулася, розгледівши на ідолі очі, рот і ніс.

      – Вона добра і помагає тим, хто люблять одне одного, допоможе нам зберегти нашу сім’ю, – пояснив Іван.

      Чоловік роздмухав вогонь у жертовнику, підкинув дровець, що лежали поряд. Багаття розгорілося, почало танцювати, сміятися. Від цього Лада враз повеселішала, ще ширше посміхнулася їм… Раптом до них підійшов якийсь старий у ветхому одязі та підперезаний шнуряним поясом.

      – Ой не у тих помочі просите, – сказав старий так, що Марія стрепенулася тривожно. Іван же навіть не озирнувся: роздмухуючи вогонь у жертовнику, відповів старому:

      – Просимо помочі у Лади, аби зберегла і збагатила нашу родину, щоби біда оминала нашу хату. А ти, старий, чого не веселишся, чом не співаєш зі всіма? А може, ти знайшов уже квітку папороті?

      Старий ніби не чув тих слів.

      – Ми з Михайлом зробимо все, що зможемо, будемо вас захищати, скільки вистачить снаги. Але ми не всесильні – диявол також не спить. Його полчища проклятих чорними грозовими хмарами будуть сунути на цю благословенну землю, так що руки наші млітимуть від невимовної напруги, а голос захрипне від великого крику. Тож зараз кажу вам – тікайте, що маєте сили.

      – Гавриле! – зойкнула Марія. – Скажи, що з нами буде!

      Раптом я здригнувся. Розплющив очі, сів. Озирнувся. Старого не було, і тільки Іван з Марією дивилися на мене.

      – Ото диво. Правду кажуть, що духи лісу в Купальську ніч на світ виходять. Хто ти: лісовик, цур, пек, пересмішник? – запитав Іван чи то жартома, чи то серйозно.

      – Не страхайтеся, не чорт. Східняк я. Сіверянин.

      – Ого. Сіверь – далеченько.

      – Правда, не близько. На другому кінці землі Руської.

      – Чого ж ти забрів у наш край? Може, дівку собі хочеш умикнути?

      Тільки тепер я остаточно зрозумів, що Іван з мене кепкує.

      – Послали мене старці, князі й волхви землі Сіверської, аби я говорив з вашими старійшинами. Біда прийшла на землю Руську. Обри.

      – Чули, – Іван тут же спохмурнів.

      – Поляни, сіверь, деревляни, дуліби і радимичі вже дали свою згоду, аби спільно стати супроти ординців!

      – І ми станемо з вами! – тут же підхопив Іван.

      – Ану тихіше, – раптом втрутилася у розмову Марія.

      Вона раптом зблідла, і її серце так забилося, що той стукіт було чути аж до мене.

      – Що? – насторожився й Іван. – Я нічого не чую.

      І раптом купальську ніч, немов гострий кинджал, розпоров крик:

      – Обри!!!

      Іван враз підскочив, озирнувся. Нам було видно, як на луках заметушилися парубки і дівчата. Багаття тут же згасло, а всі гуртом побігли просто у наш СКАЧАТЬ