.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ навсібіч, намагаючись збагнути, де знаходжуся: з одного боку були луки, вкриті шовковими зеленими травами, а з іншого – ліс, із третього – річка. Усе було геть інакшим, але я чомусь одразу все зрозуміла.

      – Верещиця…

      Раптом дівчата підхопили мене за руки і повели у свій хоровод. Тим часом парубки розклали багаття, і воно шугонуло вгору своїми пекучими язиками.

      Ходи, братику, воли шукати в долині.

      Гей же, в долині,

      При молоденькій, при зелененькій ялині!

      Ой братик пішов, воли не знайшов у долині.

      Гей же, в долині,

      При молоденькій, при зелененькій ялині!

      Дівчата продовжували співати, і я разом з ними, хоча й було мені не до співів. Та на душі стало легко. Відчувала: так треба. Цей по-справжньому літній теплий вечір мусив привести мене до Івана. Сонце уже повністю сховалося, поступившись місцем купальській ночі. Полум’я ставало все яснішим і все більше притягувало до себе.

      Ходи, миленький, воли шукати в долині.

      Гей же, в долині,

      При молоденькій, при зелененькій ялині!

      Миленький пішов, волики знайшов у долині.

      Гей же в долині,

      При молоденькій, при зелененькій ялині!

      Раптом дівчата кудись рушили гуртом і мене за собою потягли. Ми бігли в морок, що густо блукав навколо нашої ватри, просто до річки. Місяць враз вийшов з-за хмари й освітив луки, прибережний верболіз, ковзнув своїм холодним промінням по тихій воді Верещиці.

      Я ступила босими ногами у тепленьку річкову воду. Дівчата пускали віночки, закликаючи Долю, аби послала їм милого або підказала хоч, звідки його виглядати. Купайло поніс ті вінки на середину ріки, намотуючи на свій довгий вус дівочі прохання. У мене також був віночок, тож я й собі поклала на тиху гладь.

      – Прийди, прийди, – попросила.

      Він відпливав від мене все далі й далі. Дівчата, регочучи, побігли вже геть, я ж так і стояла у воді. Віночок собі плив і плив, щось мені та віщуючи.

      За своїми тяжкими думками я не почула, як він підійшов ззаду й обійняв мене за стан. Я не налякалася, не скрикнула, тільки здригнулася.

      – Не бійся, то я.

      – Іване, – тихо й млосно вимовила, притисла його руку своєю, аби обійняв мене ще сильніше. Він почув мій ніжний трепет, поцілував у шию.

      – Я так довго чекав на тебе, – прошепотів мій чоловік мені у вухо.

      Повернулася до нього, обвила його шию руками, поцілувала просто в губи.

      – Я прийшла. Тепер уже нічого не зможе нас розлучити. Я виведу, чуєш, виведу тебе звідси. Ходімо, там є вхід у підземелля…

      Іван посміхнувся, поцілував. Раптом я вгледіла у його очах сум.

      – Що з тобою?

      – Тут, Марусечко, не все так просто, дорога наша набагато довша. Згадай Орфея: у царство мертвих легко зайти, та вийти звідти ой як тяжко…

      – Але ж ми це зробимо, – перебила я його на півслові.

      – Перемогти Смерть можна лише життям. Так само СКАЧАТЬ