Над Чорним морем. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не заглушався. Надя ловила його артистичні сутони й тони.

      Довгенько сиділа й розмовляла Зоя з своїми гістьми. Коли це двері з гостинної одчинились. Увійшла Зоя. В неї очі світились ще веселіше.

      – Надю! причепурись та вийди до нового гостя. З Смирни! З Смирни! – трохи не кричала Зоя.

      – Хто? Гість з Смирни? – спитала Надя в матері; і ця звістка стала для неї неприємна. «Не той, кого я ждала!» – подумала вона.

      – Ні! Гість з Одеса. Його мати з Смирни, – сказала Зоя.

      – Велике диво, що його мати з Смирни! Невже задля цього я повинна виходить до його в світлицю, – сказала Надя. – Я ж в Смирні не була.

      – То зате я була. Його мати через дві вулиці, через дві вулиці! – говорила Зоя з запалом.

      Панни засміялись. Надя й собі осміхнулась.

      – Що через дві вулиці? – спитала Надя в матері.

      – Єлена Кипрі! через дві вулиці! – говорила Зоя й кинулась шукати слоїків з варенням.

      – Ви в такім запалі, що ми нічого не втямимо з ваших слів, – сказала Саня.

      – Жила Єлена Кипрі, його мати, Аристида Селаброса, через дві вулиці од нас в Смирні! Моя давня подруга. Виходь-бо, Надю, мерщій, хутчій! – говорила Зоя і разом накладала варення з молоденьких волоських горіхів, варених на меду.

      – Чого це ви такі раді, Зоє Полікарпівно? Чи не закохались ви часом в вашого знайомого гостя через дві вулиці… – говорила Саня.

      – Ой ти! – І Зоя вжарти вдарила легенько по плечі Саню. – Ож вийди та подивись, який гарний гість: як сонце! – сказала Зоя.

      – Ого! Ще попечусь, коли він такий, як сонце, – обізвалась Саня.

      – Як місяць повний! – сказала Зоя.

      – Коли такий, як місяць, то вийду до його: не так страшно, – сказала Саня.

      – Ож глянь, то й побачиш. Ой моя біла овечко! Як побачиш його, прокинеться й твоє серце. Покинеш свої книжки та й позакидаєш їх на горище. Не бійсь, не видержиш! – сказала Зоя, і її гострі чорні очі заблищали. Видко було, що в неї в серці ще й досі тлів огонь і не погас.

      – Ну, ні! – сказала Саня. – Лучче позакидаю бороди на горище: може, мишам на кубла знадобляться.

      – Ой-ой, моя біла леліє! не знаєш ти ще світу й життя, – сказала Зоя.

      Зоя поставила на піднос мисочки з варенням і три стакани холодної води.

      – Щось там прийшло дуже цікаве, що ви наготували йому «дульчеца ку апа речи» (варення з водою), – сказала Надя по-молдавській.

      – А хто передніше піде? чи «дульчеца», чи Надя? – сміялась Саня.

      – Надя попереду, – сказала Зоя. – Надю, йди.

      Надя причесала голову й вишла в світлицю. Коло вікна на стільцях сиділи два смирнські старі греки, агенти одної фірми. Один був старий, сивий, з короткою сивою бородою й з сивими бурцями. Його довговасте смугляве лице було ніби вставлене в білі рамки. На йому була одежа балканська: кафтан і ряса, зовсім як в духовних; кафтан був підперезаний СКАЧАТЬ