Катерина. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дала драла вгору, на пагорб, до села. Що ж це на неї найшло? Ще за Миколою не встигли сльози просохнути, а вона вже на інших заглядається. Та ще на кого? На пана власного?

      Господи помилуй!

      Увесь час, поки бігла вона на пагорб, як та молода кізочка, напруженою спиною відчувала палаючий, невідступний погляд пронизливих панських очей.

4

      Час здатен загоїти найстрашніші, найболючіші рани. Він тече собі поволі повз тебе, проходить, і тут-таки, невидимо для тебе, лікує тебе, гоїть рани. Так було й з Катериною. Перші дні було ще дуже важко. Згадки про Миколу ставали перед очима постійно, а тієї ночі, коли його поховали, вона взагалі не могла заснути. Як тільки потушила мачуха каганця, так і з’явилося в чорній темряві те страшне, жовтувато-земляне лице. Катерина вся затрусилась, але навіть не пискнула, бо знала, що жалості від мачухи за такі витівки не дочекається. Так і лежала, завмираючи від страху, та потім не втрималась, підвелася, помацки віднайшла Яринин закуток, відчуваючи, як колотить усю, наче в пропасниці.

      – Ярино, – зашепотіла гарячкувато, намацуючи тепле та пружне тіло невістки. – Ярино, прокинься!

      – Га? – відгукнулась Ярина зі сну, та так голосно відгукнулася, що з печі щось забубоніла мачуха.

      Катерина охопила себе тремтячими руками.

      – Ярино, зле мені, – відповіла вона тихо, ледве вбачаючи в темряві неясну постать в сорочці, що сідала на рядні.

      Ярина напомацки вхопила її холодну руку своєю теплою, аж гарячою долонею й тривожно відгукнулась:

      – Що таке?

      – Микола… Микола перед очима стоїть, заснути не можу, – жалібно проказала Катерина.

      – То переляк, – ахнула Ярина й підвелась на ноги. – Ти мерця налякалась, у мене мати така, ще змалечку. Так бабуся змушувала в піч заглядати, щоб пройшло. Ходімо!

      – Куди?

      – До печі.

      – Так мачуха…

      – Та бодай їй! – з неприязню відповіла Ярина й потягнула Катерину по світлиці. Запалила каганця та навіть бровою не повела, коли з печі озвалася мачуха.

      – І чого це вам, вражим дочкам, оце серед ночі не спиться? – просичала вона, в напівтемряві виблискуючи злим поглядом. – Чи ви за день не наробились?

      Ярина відхилила заслінку в печі.

      – Катерині Микола ввижається, – знехотя буркнула вона, відхиляючи заслінку ще ширше.

      – Треба було менше по похоронах вештатись, – зашипіла Мальчиха, звішуючи ноги з печі.

      – Помовч, Килино, – втомлено простягнув із печі батько. Катерина кинула на нього вдячний погляд і здригнулась, коли Ярина вхопила її несподівано міцною рукою та потягнула до печі.

      – Ось, заглядай у саме нутро!

      Катерина недовірливо поглянула на неї.

      – А це допоможе?

      – Допоможе. СКАЧАТЬ