Людина і зброя. Олесь Гончар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ комендантській Спартак саме розмовляв з кимось по телефону. «Єсть! есть!» – рішуче примовляв він раз за разом, а цілий гурт хлопців – серед них і Дробаха, – розсівшись на столах та на підвіконні, мовчки дивились на Спартака – хто похмуро, хто з веселою цікавістю спостерігаючи його в новій і такій, видно, приємній для нього ролі.

      Коли Павлущенко кінчив розмову, Лагутін напівжартома доповів, вказуючи на Богдана:

      – Привів ось «затриманого». Чи можу йому передати пост?

      Спартак спідлоба глднув на Колосовського, потім на Лагутіна, і кругла голова його в світлих хвилястих кучерях нахилилась над якимось списком, що лежав перед ним на столі.

      – Дозволь мені змінити Лагутіна, – після тягучої паузи звернувся Колосовський до Спартака.

      – Лагутіна зміняє Ситник, – холодним тоном сказав Павлущенко і гукнув у куток, де з'юрмились хлопці: – Ситник, заступай на пост!

      Першокурсник Ситник, моторний, їжачком стрижений хлопчина, з надмірною серйозністю прийнявши від Лагутіна гвинтівку, шурхнув з нею у двері – на пост, а Колосовський при мовчанні присутніх підступив ближче до Спартакових списків:

      – Коли ж там моя черга?

      Спартак, по-начальницькому хмурячись і не знаючи, як це не пасує до його повних, по-дитячому рожевих щічок, довго шукає Богдана в списку і нарешті заявляє невдоволено:

      – Тебе нема.

      – Як нема?

      – А так, що нема.

      – Хто складав список?

      – Відомо хто. Бюро. Я.

      Колосовський міцно прикусив губу. Помовчав під уважними поглядами товаришів.

      – Чому ж мене до списку не вніс?

      Скрипнув стілець.

      Кругла Спартакова голова вже знову схилилась, розсипалась кучерями над паперами.

      – А ми не вносимо всіх підряд. Тут відібрано кого слід.

      Ця репліка викликала обурення хлопців.

      – А його, по-твоєму, не слід?

      – Відмінник навчання! Ворошиловський стрілець! – полетіло звідусіль. – Чого тобі ще треба?

      – Допиши! – зіскочив з підвіконня Дробаха. – Скажи, що пропустив випадково! По темноті своїй! Але Спартак одразу його присадив:

      – Ти он краще помаду зітри на щоці! Кому війна, а кому мать родна.

      Тернувши кулаком по щоці, Дробаха, однак, не вгамовувався:

      – Стріляєш гірше за нього, а душу вимотуєш… Такому товаришеві – і ти не довіряєш? Не можеш довірити йому годину відстояти на твоєму безглуздому посту?

      Це, видно, дошкулило Спартака. Він підвівся за столом – натоптуватий, туго затягнутий поясом товстунець.

      – Бачу, що про тебе теж слід було подумати, якщо ти називаєш наш пост безглуздим, – надуто блимнув він на Дробаху, і в голосі його з'явилися погрозливі нотки. – Відомо тобі, що таке пост? Відомо, що оголошено воєнне становище?

      Дробаху це, однак, не спантеличило. Від підступив ближче до столу.

      – Ну й що?

      – А те, що нам потрібна зараз потроєна пильність!

СКАЧАТЬ