Сагайдачний. Андрій Чайковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ злодій порається. Степан надбіг до воза і замахнувся шаблею. Злодій хотів відскочити назад і впав у болото. Кілька людей кинулися на нього і зв'язали мотузом за руки й ноги.

      Подорожні відбилися; розбишаки, ті, що могли рушатися, втікали в ліс. Запанувала велика радість. Тепер можна було і ранених перев'язати.

      Дрозд підійшов до зв'язаного розбишаки і став його перепитувати. Розбишака мовчав, мов німий.

      – Розложити огонь, – наказав Дрозд, – припечемо його трошки, то все виспіва.

      – А далі став придивлятися до нього та й каже: – Еге, любчику, ти хоч нічого

      не говориш, я тебе знаю. Панове, ми зловили самого ватажка… От будуть мати у. Львові радість! Ну, пане Карий, поїдемо до Львова, там на тебе не віднині ждуть.

      – Ніде мені таїтися. Коли пізнали, то я тобі, пане Дрозде, ось що скажу: пусти мене, а не пожалієш того.

      – От вигадав! Тепер, як тебе розрубають начетверо, а вони зроблять це напевно, уся околиця буде мати спокій.

      Карий засміявся:

      – Чи ти того певний, що мене туди довезеш? Ще заки з того лісу виїдеш, мої товариші відіб'ють мене, а тоді ні один живий з вас не вийде.

      – А ти також пропадеш, бо я тебе першого роздавлю.

      – А хоч би й так, то з того лісу наш брат не виведеться. Як ти думаєш, чи є де краща сторона для нашого ремесла, як цей ліс? Не стане Карого, то буде білий, рудий, який хочеш…

      – Ти це називаєш ремеслом? Може, і цех свій розбишацький маєте?

      – Авжеж, що так. Кожне ремесло добре, що дає заробок. Ти ріжеш свиней і заробляєш, а я інколи заріжу чоловіка і маю теж свій заробок. Ти можеш страшити, але можу і я, от як тепер. Не повелось нам, а тільки через те, що той собака, якого я вислав на розгляд, фальшиво мені доніс про вашу силу. Коли б я був знав, що валка така велика, був би вас або не зачіпав, або взяв більше людей. Коли він живий, накажу його повісити за це… Але я рад би знати, який чорт під тим возом замотав мені посторонком ноги, так що я незчувся, та ще, шельма, прив'язав мотуза до колеса.

      Подорожні стали придивлятися. Справді, до колеса був прив'язаний мотуз, а другий кінець обмотаний був коло ніг. Розбишака мав на ногах грубі чоботи і незчувся.

      – То Петро таке виладив, – каже Марко.

      – Покажіть мені його, – каже Карий.

      Привели Петра.

      – Отаке щеня мене, Карого, перехитрило і поконало?!

      – Як Давид Голіята, – каже хтось із гурту. Дрозд узяв Петра попід пахи і підніс угору, як сніп соломи:

      – Славний ти хлопець далебі! Давай тебе поцілую.

      – Слухай, пане Дрозд, чи миримось?

      – Не хочу і слухати про те.

      – А таки послухай! Мої товариші будуть мститися на тобі за мене. Не йти тобі більше тим лісом, а як піймають, то згинеш у тяжких муках. А хоч би ти з Самбора і не рушався, то тебе й там знайдуть. У нас велике братерство, ти того не знаєш.

      – Ані пес того не буде знати, що я тебе піймав.

      – Тобі так лише здається. СКАЧАТЬ