Енн із Зелених дахів. Люсі Монтгомері

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ навколішки, забувши про все, окрім чарівності, що оточувала її, поки не відчула чиюсь руку на своєму плечі. Марілла перервала її мріяння.

      ─ Час одягнутися, ─ коротко сказала вона.

      Марілла дійсно не знала, як розмовляти з дитиною, і незручне їй самій незнання робило її строгою і рішучою проти її волі.

      Енн встала і глибоко зітхнула.

      ─ О, хіба це не чудово? сказала вона, вказуючи рукою на дивовижну картину за вікном.

      ─ Це велике дерево, ─ сказала Марілла,─ і воно красиво цвіте, але дає погані плоди – маленькі і червиві.

      ─ О, я маю на увазі не лише дерево; звичайно, воно прекрасне – чарівно прекрасне – воно цвіте так, ніби це найважливіше зайняття на світі – але я мала на увазі все: і сад, і дерева, і струмок,і ліс, – весь цей прекрасний світ. Ви не відчуваєте в такий ранок, що любите весь світ? І я можу почути, як струмок сміється неподалік. Ви коли-небудь помічали, що струмки дуже веселі істоти? Вони завжди сміються. Навіть у зимовий час я чула їх сміх під льодом. Я така рада, що в Зелених дахах є струмок. Можливо, ви думаєте, що це не має значення для мене, раз ви не збираєтеся залишати мене, але це не так. Я завжди згадуватиму, що є струмок біля Зелених дахів, навіть якщо ніколи не побачу його знову. Якби тут не було струмка, мене б переслідувало неприємне почуття, що він там має бути. Я не в повному відчаї сьогодні вранці. Я ніколи не зневіряюся вранці. Хіба це не прекрасно, що є ранок? Але мені дуже сумно. Я просто уявляла, що ви дійсно хотіли саме мене і я залишуся тут назавжди. Було великою розрадою це уявляти. Але найгірше, що приходить час, коли треба зупинитися у своїх мріях і це найболючіше.

      ─ Ти б краще одягнулася, спустилася сходами, і припинила мріяти, ─ сказала Марілла, як тільки змогла вставити слово. ─ Сніданок чекає. Вмивайся і розчеши волосся. Залиш вікно відкритим і застели своє ліжко. І швидше.

      Енн, очевидно, могла бути швидкою, коли необхідно, тому вона спустилася по сходах через десять хвилин, акуратно одягнена, з причесаним і заплетеним волоссям і умитим обличчям, при цьому душу її наповнювала приємна свідомість, що вона виконала усі вимоги Марілли. Єдине, що вона забула – це застелити ліжко.

      ─ Я доволі голодна сьогодні вранці, – оголосила вона, як тільки прослизнула на стілець, приготований для неї Маріллою. ─ Світ не здається такою жахливою пустелею, як це було минулої ночі. Я така рада, що сьогодні сонячний ранок. Але я люблю і дощовиті ранки теж. Будь-який ранок цікавий по своєму, правда? Ви не знаєте, що станеться через день, і тому так багато можливостей для уяви. Але я рада, що сьогодні ранок не дощовий, тому що легше бути веселим і не сумувати в сонячний день. Я відчуваю, що мені сьогодні багато належить перенести. Добре читати про чужі прикрощі і представляти, що ти можеш героїчно їх здолати, але це не так приємно, коли трапляється насправді, чи не так?

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, СКАЧАТЬ