[2013 рік]
[Військова база США. Лабораторія «Akteon Energy», штат Мен]
Тиша. Здається, не було зовсім нікого, але це, як втім, і тиша, що стояла в будівлі, була майстерною ілюзією. Ось і тут, у цьому чистому білому кабінеті, були люди. Одна з них – жінка в білому халаті, – підійшла до панелі із броньованого скла та подивилася на карантинний бокс за ним.
– Може, ви поговорите з нею? – до неї підійшов чоловік у військовій формі. – Ми не можемо її розговорити. Спробуйте ви, Сюзанно.
– Ми відправляли до неї психолога, жодного результату, – жінка зітхнула, розводячи руками. – Вона мовчить. Може, якби ви обережніше її захоплювали, нам було б простіше.
– Слухайте, Сюзанно, – почав військовий; по його обличчю було видно, що він не дуже згоден із співрозмовницею, – вона єдина, хто зміг виявити свої сили, – у відповідь на ці слова жінка сперлася чолом на одностороннє скло. А до них підійшов ще один вояк.
– Командир!
– Командир! – лікар і солдат привіталися.
– Сюзанно, Ванесса – єдина піддослідна, хто має силу. Ваша команда може щось зробити?
– Ми вчені, а не чарівники, командир Крістенсен, – чітко, виділяючи кожне слово, відповіла жінка.
– Відійдіть від скла, лікарю, – чоловік кивнув.
У карантинний бокс готувався увійти військовий, що розмовляв з жінкою – наче це не бокс, а звичайнісінька на світі кімната.
Чоловік у костюмі біологічного захисту увійшов до кімнати. Вона, незважаючи на сухість і холодність, виглядала все-таки звичайним: ліжко, стілець, навіть невеликий столик і тумбочка. Наче це не ізолятор, наче все гаразд! На ліжку, підігнувши ноги, сиділа худенька дівчинка років десяти; в її великих, сумних очах відбивалася та туга, що відбивається в очах замкненого птаха – скорбота за втраченою, можливо назавжди, свободою, а також страхом. Той, хто увійшов до кімнати, обережно наблизився до дівчинки, ніби намагаючись не злякати її.
– Поговоримо, Ванесса Стівенсон? – дитина звернула увагу на гостя, глянувши на нього сумними блакитними очима. – Хочеш щось принесу тобі? Може, гарний одяг?
– Кхм, – хмикнула доктор Сьюзан, спостерігаючи за тим, що відбувається по інший бік скла, – Вирішили одягом її змусити говорити?
– У вас найкраща ідея? Вона за весь час тут не промовила жодного слова, тільки крики.
– Ваш відділ міг би краще працювати, – байдуже запитав командир Крістенсен, мружачись і ніби не помічаючи того, що відбувалося за склом. – Ми не маємо виходу. У нас цілий блок бранців, і в більшості мозок поплив. Ви ж розумієте, що Зеніту може загрожувати та ж небезпека? – жінка лише посміхнулася на слова командира і поправила праву частину свого каре що запало за вухо.
– Вам не здається, що знайти яйце – важливіше завдання, ніж дівчинка, яка покалічила ваших людей? – отруйно спитала вона.
– Значить, треба вплинути на своїх людей, Зен, щоб «Akteon Energy» стали новаторами, – жінка, безцеремонно перебивши капітана, зі сміхом відповіла:
– Новаторами у сфері контакту з інопланетянами, це ви хочете сказати?
– Ну ось ти дивишся у дзеркало, – лагідно продовжував говорити чоловік в ізоляторі, намагаючись налагодити з дівчинкою, що злякано дивилася на нього, хоч якийсь контакт. – Ти точно не хочеш змінити сірий костюм на щось красивіше? Ти ж дівчинка, отже, має любити гарно одягатися, – чоловік почув у навушнику сигнал від капітана.
– Джеремі, спробуй взяти її за руку, – Джеремі не став зволікати і, обережно підійшовши ближче до дівчинки, простяг руку, постаравшись доторкнутися, але та смикнулася, відповзаючи убік.
– Ваша тактика залякати її? – спитала Совенсон, повертаючись до капітана.
– Ну чому дитина, за що їм такі сили? – простогнав той у відповідь, піднімаючи рацію і кажучи в неї: – Спробуй ще раз і зроби простіше обличчя! Якби я був дитиною, я теж тебе злякався б.
– Якби ти був дитиною, тебе здали б у дитбудинок, – тихо промовила Сьюзан, з усмішкою спостерігаючи за тим, що відбувається в ізоляторі.
А подивитися було на що: Джеремі, спершись на ліжко дівчинки, вільною рукою взяв долоню Ванесси, незважаючи на те, що остання явно заперечувала. Варто було сильним пальцям зімкнутися на дитячій руці, дівчинка злякано подивилася СКАЧАТЬ