.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в мій бік. Цієї миті ми якраз були під ліхтарем, і я роздивився її обличчя. Воно було невродливе, якесь випнуте вперед, а переляк робив його майже потворним, принаймні мені так поввижалося на якусь мить, і я навіть мимоволі одвернувся. Але жінка вже пильно дивилася на мене, я відчував силу цього погляду, навіть одвівши свої очі. Притягнений цією силою, я зиркнув на неї знову, але враження не змінилося, тільки саме її обличчя наче пом’якшало.

      – Що вам потрібно? – спитала вона на диво приємним, хоч і трохи зляканим голосом.

      – Пробачте, – пробурмотів я, – пробачте. Я помилився.

      Вона знизала плечима, ледь сіпнулися кутики великих, різко окреслених, вуст, та наступної секунди вже поцокотіла підборами модельних черевичків далі. Ще через кілька миттєвостей я збагнув, що ноги самі несуть мене за нею. Цього тільки мені не вистачало. Не маю ж я наміру залицятися до неї. Пройшовши за інерцією декілька метрів, я спинився. Ще якийсь час цокіт лунав, наче вперто кликав за собою, потім став слабшати, поки його зовсім не поглинув довгий п’ятиповерховий будинок на розі двох вулиць.

      Постоявши трохи, я вийшов на сусідню вулицю. Вона теж була порожня, лише на протилежному боці віддалялася запізніла парочка. Десь близько долинав дзвінкий жіночий сміх, його змінював басовитий чоловічий голос, потім знову сміх покрив баса, вони наче змагалися між собою, поки нарешті не злилися в єдине ціле.

      «Куди ж мені йти?» – подумав я.

      Додому вертатися не хотілось, там справді неначе було залишено минуле, до якого я тепер відчував огиду, але йти, виходить, нікуди. Хіба що поїхати на вокзал та переночувати там?

      Я попрямував до зупинки, де зустрів оту саму пару, що йшла протилежним боком, і мою несподівану знайому. Я спробував посміхнутися до неї, але у відповідь вона нахмурилась і відвернулась.

      «Сподівання, хлопче, треба виправдувати відразу, – сказав я подумки собі, – бо потім ризикуєш залишитися біля розбитого корита».

      Мені навіть стало веселіше од цієї думки, адже підстав для такого припущення не було майже ніяких.

      Що б їй сказати, цій жінці, що б сказати самому собі, але так переконливо, щоб повернутися до себе колишнього, коли в мене ще не було розбитих мрій, коли я йшов отак за долею, як щойно за цією невродливою жінкою? А втім, здається, доля моя теж невродлива, хоча хіба вона має вроду?

      Тут я побачив перед собою іншу жінку. Вона виходила з піни, а за її плечима вигравало море. Ступала обережно – самими кінчиками пальців, мовби скрадалася до мене.

      «Афродіта», – подумав я глумливо.

      Глум стосувався радше мене самого.

      Я заплющив очі. Мав певність – коли розплющу, жінки цієї, іншої, реальної, поруч не побачу. Так і зробив. Але нічого не трапилося – вона так само стояла на відстані простягнутої руки. Я придивився, як вона зморщила чоло і стала начеб старшою і ще невродливішою. Може, сказати їй про це, може, з цього почати розмову, тільки чи СКАЧАТЬ