Камінь посеред саду. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бажання. Імітувати почуття, що ми з успіхом робили, відколи минуло перше взаємне захоплення? Ні, з мене досить.

      Крім того, я був певен, що Магда не пропаде. Авжеж, не пропаде, нема чого й бідкатися даремно. Коло знайомих у неї – дай Боже, вміння спілкуватися з людьми теж не позичати. Що ще треба?..

      Підсвідомо я розумів, що мав би все ж зробити якісь кроки, що, можливо, Магда й сподівається на те, що буду шукати, може, хоче таким робом перевірити моє ставлення до неї, але… навіщо?..

      А втім… Навіщо я їй обіцяв золоті гори… Бо вірив. Вірив у власні сили, у свою зірку, у своє призначення на цій землі.

      Усе ж виявилося набагато складнішим. Ніхто не зустрічав мене з розкритими обіймами, не поспішав утілювати мої ідеї в життя, більше того, вони з кожним роком, новою розробкою виявлялися недолугими і банальними. Сірими, як зграя вовків. Та у вовків хоч є зуби, мої ж ідеї і задуми повмирали без найменшого опору, ніби, коли з’явилися на світ, уже відчували себе приреченими.

      – Ясенівка, пройдіть у восьму кабіну.

      Квапливо підвівшись, я зайшов до кабінки, взяв трубку.

      – Алло, я слухаю, – почув зовсім поруч лагідний мамин голос. – Це ти, Михайлику?

      – Ні, я. Доброго ранку, мамо.

      – Андрійку… Ти з дому дзвониш? З міста?

      – З міста, звідки ж іще.

      – Я гадала, може, ти..

      – Ні, я не приїду. Магда у вас?

      – Ні, – здивовано сказала мама. – Вона мала приїхати?

      – Ні, – поквапно відповів я.

      – Тоді чому ти питаєш?

      Чути було, що мама здивувалася ще більше. Я навіть зримо побачив, як побіліло її обличчя – у неї манера лякатися з будь-якої дрібниці. Я гарячково шукав слів, а язик наче прилип до піднебіння, і задряпало в горлі.

      – Бачиш… вона…

      – Що трапилось, Андрійку?

      – А що мало трапитись? – вдавано бадьоро спитав я.

      – У тебе голос якийсь дивний…

      – Дивний? Тобі здається, мамо. Яка у вас погода?

      – Погода? Тепла. Зранку трохи туман. А чому ти про це питаєш?

      – Так. Я думав, може, у вас дощ. Іринка здорова?

      – Звичайно.

      – Що нового у Мишка?

      – У Мишка? Він приїжджав минулої неділі. І вчора дзвонив.

      – А Оля?

      – Прислала листа. У Тіночки зубки прорізалися.

      – Подія.

      – Не смійся, Андрійку. То таки подія. А чому ти спитав за Магду?

      – Ну, вона мала їхати вчора. Потім передумала. А ввечері сказала… сказала, що зробить мені сюрприз, і вранці кудись зникла.

      – До подруги або на базар поїхала.

      – Може, й так.

      – Ти щось приховуєш, Андрійку…

      – Нічого я не приховую, мамо.

      – Може, я подзвоню ввечері?

      – Не треба. Я сам подзвоню, коли Магди не буде.

      – Ну, як хочеш… СКАЧАТЬ