Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею. Генри Лайон Олди

Чтение книги онлайн.

      Таке враження, ніби я виправдовуюся.

      – Ясно.

      По обличчю підполковника видно, що нічого йому не ясно, крім того, що я – чоловік підозрілий. Язик мій – ворог мій! Мовчав би нишком… На щастя, з’являється «Швидка». Пораненого в наручниках вантажать на ноші. Коли двоє санітарів проносять його повз мене, він раптом підводиться й чітко, дикторським голосом вимовляє: «Ваш вихід». Після чого знову падає на ноші.

      – Що він сказав?

      – «Ваш вихід».

      Нісенітниця. Маячня. Марить, напевно.

      – Ви знайомі?

      – Ні. Вперше його бачу.

      Підполковник вагомо покашлює. Ловить за плече лікаря, який проходить повз нього:

      – Куди повезете?

      – У невідкладну допомогу, куди ж іще?

      – Стратичук, візьми кого-небудь. Супроводжуватимеш. Потім подзвоните у відділення, доповісте. А ви, – це мені, – поїдете з нами.

      2

      Де розташовано відділення, я так і не зрозумів. «Бобік» довго петляв, підстрибуючи на вибоїнах, промені фар діловито обмацували огорожі, цегляні стіни будинків – і раптом ми зупинилися. Табличку біля входу я теж прочитати не встиг. Якесь відділення. А яке? Здається, в районі Південного вокзалу.

      Брати у мене свідчення узявся особисто підполковник. Зробив велику ласку, нарешті назвався:

      – Качка Матвій Андрійович. Старший слідчий із особливо важливих справ, підполковник МВС.

      – Смоляков Валерій Якович. Культпрацівник широкого профілю.

      – Широкого? Це як?

      – Масовик-заводій. Трохи режисер, почасти сценарист, де-не-де гример, місцями артист, трошки…

      Я прикусив язик. Коли мене «несе», важливо вчасно зупинитися. Про «трохи піротехніка» слідчому знати не обов'язково. Щоб уникнути зайвих питань.

      – І швець, і жнець… – Матвій Андрійович випромінює здоровий скепсис. – Працюєте де?

      – Переважно за разовими контрактами. Клуби, БК, масові заходи. День Міста, Проводи Зими, КВК…

      – Ясно. Значить, так і запишемо: «Постійного місця роботи не має».

      Формулювання мені не сподобалося.

      – Документи з собою?

      – Ні. Тільки візитівки. Ось…

      Підполковник бере візитку за краєчок, наче не бажаючи залишати відбитків. Підносить до світла настільної лампи під напівкруглим сталевим ковпаком. У фільмах такі лампи зазвичай направляють в обличчя допитуваному. Добре, що я свідок. У мене від яскравого світла очі болять несамовито. Професійне захворювання. П'ять хвилин під лампою, і я зізнаюся у змові з Шекспіром.

      – Вдома зараз є хто-небудь?

      – Є. Мають бути. Дружина, син…

      – Подзвоніть додому. Хай дружина приїде, привезе ваші документи.

      Телефон у них старий, чорний. Метал диска відполірований до блиску; слухавка тріснула, і її перев'язали синьою ізоляційною стрічкою. Гуде, як Ієрихонська СКАЧАТЬ