Шлях меча. Генри Лайон Олди

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не траплялося нічого незвичайного? – якомога спокійніше поцікавився я.

      Прокляття, увесь час доводиться стежити за своїми руками…

      Чин насупилася й міцно стиснула губи. Вона вагалася. Але зробивши перший крок, ти приречений робити й другий.

      – Трьох людей убито і двох поранено за останні два тижні. Поранені описали двох… – вона довго не могла дібрати слова, так і не знайшла його й тихо закінчила. – Але їх так і не виявили.

      – Це не він?

      – Ні. Навіть не схожі. І зброя зовсім інша. Я не розумію, Чене…

      На її очі раптом навернулися сльози, і від недавньої стриманості не залишилося й сліду. Переді мною сиділа просто перелякана й розгублена дівчина, і мені хотілося втішити її, захистити від усіх і всього – якби не я сам був причиною переляку Чин, не зумівши захистити себе самого…

      Хто б мене втішив?! Здавалося, в тому, що могло б мене хоч трохи втішити, крилося щось темне й страшне – чи не гірше, ніж уже сталося.

      – Чене, я не розумію, що відбувається! Як… як може володар зброї піти на таке?! Поранити, скалічити, а тим паче – вбити! За що? І навіщо?! Це не додасть його імені ані гордості, ані пошани, та й саме ім’я доведеться вічно приховувати! Я не розумію… не можу зрозуміти… не можу!..

      Вона затулила обличчя долонями, і сльозою зблиснув діамант у персні на підмізинному пальці правої руки. Руки. Правої… О Перший ковалю Джанґаре, невже я навічно приречений із заздрістю дивитися на чужі руки?! Навіть якщо це руки коханої дівчини…

      Руки… і я заспокійливо погладив Чин по плечу вцілілою рукою.

      – Не плач, дівчинко. Люди, що знеславили своє право тримати зброю, не варті найменшої твоєї сльозинки. Ні, не лякайся, я кажу не про себе. Можливо, я заслуговую співчуття або жалю, але ганьби на мені нема, і прошу тебе – не жалій Чена з Анкорів Вейських! Бо може настати день – і я зроблюся вартим не жалю, а ганьби. І цього дня перестане боліти моя п’ясть, яка залишилася там, на турнірному полі. І дозрілий виноград мого життя стане в цей клятий день багряним і гірким вином завершення…

      Долоні Чин повільно розтулилися, і вона зовсім по-дитячому дивилася на мене великими круглими очима – але недитячими були переляк і надія в цьому погляді.

      А я все намагався зрозуміти – що ж я зараз наговорив їй?! Занадто сумбурно все вийшло, занадто рвучко й безглуздо… Щиро казав ти, Чене Анкоре Однорукий, але немов і не ти казав… вірніше, не тільки ти.

      Хто говорив разом зі мною? Чиї слова скидалися на мову древніх поем божевільного Масуда ан-Назрі? Хто передбачав страшне?..

      …Досить. Час розслабитися.

      – А зараз, шляхетна пані, дозвольте вас запросити? – і я плавно махнув обрубком у той куток, де стояла наша зброя.

      Продовження нас самих.

      – Матиму за честь, Вищий Чене. Але…

      – Ніяких але, пані! Хто, крім вас і краще від вас, може мені повернути колишнє вміння?

      Чин уважно подивилася на мене й мовчки кивнула.

      І ми пішли до СКАЧАТЬ