Привид. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

      Тор Нільсен прокашлявся.

      – Так, знаю, але ти ж у нас більше не працюєш, Харрі?

      Харрі знизав плечима. Мовляв, яка різниця.

      Нільсен злегка схилив голову набік і примружився так, що зіниці ледь стало видно. Наче намагався позбутися оптичного обману, відфільтрувати його. Те, що залишилося в результаті цієї фільтрації, явно схилило шальки терезів на користь Харрі.

      Важко зітхнувши, Нільсен зник і згодом повернувся з шухлядою в руках. Як і припускав Харрі, шухляда містила речі, в які був вдягнений Олег під час арешту. Коли приймалося рішення затримати того чи іншого заарештованого на більше, аніж двоє діб, його переводили до Ботсена, але особисті речі не завжди переміщали туди разом із ним.

      Харрі уважно передивився вміст шухляди. Монети. Кільце з двома ключами. Значок «Skull the Slayer» із зображенням черепа. Складаний швейцарський ножик, в якому одне лезо, а решта – викрутки та ключі-шестигранники. Одноразова запальничка. Та ще один предмет.

      Побачивши його, Харрі відчув потрясіння, хоча знав, що він там буде. Газетярі вже встигли охрестити його «шпагою наркоманів». То був одноразовий шприц, що так і лишився у своїй пластиковій упаковці.

      – Це все? – поцікавився Харрі, беручи кільце з ключами. Опустив його під стіл і став роздивлятися. Нільсену явно не сподобалося, що Харрі щось тримає поза полем його зору, і він подався вперед.

      – А гаманця не було? – спитав Харрі. – Банківської чи ідентифікаційної картки?

      – Здається, не було.

      – А можеш перевірити мені список речей, що містяться тут?

      Нільсен взяв із дна шухляди складений навпіл перелік, начепив окуляри і поглянув на аркуш.

      – Тут був іще мобільний телефон, але його забрали. Може, хотіли перевірити, чи телефонував він своїй жертві.

      – Ясно, – мовив Харрі. – Що-небудь іще?

      – А що ще тут має бути? – спитав Нільсен, передивляючись перелік. – Більше нічого нема.

      – Дякую, це все. Дякую тобі за поміч, Нільсене.

      Нільсен неквапливо кивнув головою:

      – Ключі.

      – А дійсно – ключі, – сказав Харрі, кладучи їх на стіл перед Нільсеном. І помітив, як той пересвідчився, що ключів так і лишилося два.

      Гаррі вийшов, перетнув парк і пішов вулицею Екебергвеєн. Потім вийшов до станції «Тоєн» і вулиці Уртегата. Там розташувався пакистанський анклав під назвою «Малий Карачі». Овочеві крамнички, жінки в накидках «хіджаб», старі на пластикових стільцях біля входу до своїх кафе. Потім Харрі подався до «Сторожової Вежі» – кафе Армії порятунку, призначеного для міських бомжів та бідняків. Харрі знав, що в теплі дні в тому кафе тихо й малолюдно, але щойно прийде зима, там яблуку ніде буде впасти. В тій їдальні подавали каву та свіжі бутерброди. А ще там роздавали комплекти чистої одежі, що вже вийшла з моди, та списані сині кросівки з армійських складів. На першому поверсі був фельдшерський пункт, де приймалися пацієнти зі свіжими ранами, СКАЧАТЬ