Спаситель. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

      Увійшовши, Харрі налив собі кави й сів на лавку коло стіни. «Сторожова Вежа» – це кав’ярня Армії спасіння, такий собі сучасний різновид пунктів харчування, де всіх нужденних безкоштовно годували бутербродами та кавою. Світле, затишне приміщення, яке відрізнялося від звичайних закладів лише клієнтурою. На дев’яносто відсотків – наркомани-чоловіки, решта – жінки. Відвідувачі їли хліб з коричневим та білим сиром, читали газети, спокійно теревенили. Тут була зона відпочинку, нагода відігрітися та перевести дух, на певний час призупинивши пошуки нової дози на день. Поліцейські агенти часом навідувались у заклад, але за негласної умови арешти тут ніколи не проводили.

      Чоловік за столиком неподалік від Харрі завмер, звісивши голову до столу, чорні пальці тримали цигарковий папір – поруч були розкидані по столу недопалки.

      Харрі дивився у спину тендітної жіночки у формі. Вона стояла біля столика з чотирма обрамленими світлинами, змінювала догорілі стеаринові свічки. На трьох світлинах було зображено якихось людей, на четвертій – хрест та напис на білому тлі. Харрі підвівся й підійшов до жінки.

      – Що це? – спитав він.

      Чи то через витончену шию та м’які рухи, чи то через гладеньке, чорне, як ніч, просто надприродно блискуче волосся, Харрі спала на думку кішка, ще перш ніж дівчина озирнулася. А коли він побачив личко з непропорційно широким ротом, маленьким, достоту як у японських коміксах, носиком, враження ще посилилось. Але найперше – її очі. Він не спромігся чітко визначити, але було у її очах щось неправильне.

      – Листопад, – мовила дівчина.

      Голос мала глибокий, спокійний, м’який, і Харрі мимоволі спало на думку, чи справді він даний природою, чи вона просто навчилася цієї манери розмовляти. Він знався з жінками, котрі змінювали голос так, як декотрі змінюють вбрання. Один голос вдома, інший – для першого враження й появ у товаристві, третій – для нічної близькості.

      – У якому сенсі? – перепитав він.

      – Ті, що померли у листопаді.

      Поглянувши на світлини ще раз, Харрі, нарешті, збагнув, у чому річ.

      – Четверо? – тихо промовив він. Перед одним зі знімків лежала цидулка, кострубаті літери олівцем.

      – У середньому помирає один клієнт на тиждень. Чотири – звичайна річ. Поминають у першу середу щомісяця. У вас хтось…

      Харрі похитав головою. «Коханий мій Одде…» – так починалася цидулка. Без квітів.

      – Чим я можу прислужитися вам? – спитала дівчина.

      Ні, мабуть, у її репертуарі немає інших голосів, окрім цього, глибокого, приємного.

      – Пер Голмен, – повів він і змовк, не знаючи, що сказати ще.

      – Так, бідолашний Пер. Поминатимуть у січні.

      Харрі кивнув:

      – У першу середу.

      – Саме так. Приходьте, брате, радо зустрінемо.

      Слово «брате» пролунало з її вуст легко й невимушено, ніби щось щире, а не напівмеханічний додаток. І на якусь СКАЧАТЬ