Санаторійна зона. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

      впала.

      Сиділа. Важко дихала.

      А її ніжки обгортав килим – то східний оксамитовий килим із Турції.

      Певно, кімната була незвичайна – то була кімната в моїй уяві.

      …А за вікном носився вітер, скиглили дерева, тривожно кричали гудки.

      Тільки ніч сміялась тихо, темно і лукаво.

      …Так! Вона шукала вікна – вилетіти у вікно, у дощ, у ніч.

      Але вікна не було.

      ……………………………………………………………………………

      А потім ще довго носилась по кімнаті. Знову падала в фарфорову чашу й билась у розписну стелю.

      Була в розпуці – її надто тривожило звичайне світло – електрика.

      …Тоді в дощ заскиглили дерева, потім у дощ засміялись дерева.

      Чи чула вона, як сміялись дерева?

      Нічого не чула вона.

      Нічого!

      Нарешті —

      – вдарилась вона в срібну жирандолю і впала на оксамитовий турецький килим.

      Зітхаючи востаннє (вона розбилась на смерть), хилила головку від світла й шукала очима —

      – вікно.

      Вікна не було. І вона вмерла.

      …А за вікном стояла ніч і тихо, темно і лукаво усміхалась.

      ……………………………………………………………………………

      За десять хвилин світало.

      За годину я увійшов у кімнату.

      Вже ночі не було.

      Пройшла громовиця, пройшов дощ.

      Підводилось сонце.

      Пахло сонцем, пахло життям.

      Я зітхнув глибоко й високо підвів голову.

      …Потім узяв її за крильця, зневажливо подивився на крильця й кинув її в помийну яму, де рились бродячі міські пси.

      То була ластівка.

      Я

(Романтика)[22]

      «Цвітові яблуні»