Трагедія гетьмана Мазепи. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ розгулялася на луках! Хвицяє, брикається та іржить: до гетьмана хочу! Буде тобі гетьман! Ой буде! Чуєш, як дзвін бевкає?… О, а чого це він вмовк, чого це йому заціпило? Василю, чуєш, Василю, – побігла до чоловіка, сонного його стягла з постелі: ану вели, щоби знову у дзвін бевкали… Та протри свої баньки. Як дзвін ще трохи помовчить, то я тобі так побевкаю, та-ак…

      Знову після короткого перепочинку забевкав дзвін.

      Та ледве він по якомусь часі, певно, стомившись, – не дзвін, а дзвонар, старий і глухий Микита Голуб, – урвав своє бовкання, як знову заголосила – от же невтомна! – пані генерального судді жона:

      – Украв!.. Мазепа чортів! Доньку нашу Мотрю, дщерь нашу незайману. Побігла вона до нього, старого ловеласа, серед ночі. Бодай і місячної, але ж ночі!..

      Батуринці хоч і звикли – таке життя – нічому вже не дивуватися, а тут – дивувалися:

      – Як він її викрав, коли вона, дщерь твоя, як ти голосиш, до нього сама серед ночі лошицею гайнула?!

      Але збити з пантелику пані Кочубеїху було не просто – навіть батуринцям. Роз’яснила люду, що вже під місяцем клекотів і вирував біля її обійстя:

      – Того й побігла дщерь до нього, старого корча, що він її викрав…

      – Дак викрав чи сама дщерь до нього побігла? – доскіпувались.

      – І викрав, і… побігла. Сердешна моя Мотря… Побігла, бо він її викрав – як не побігти, коли ти… викрадена.

      Голосила, як тільки не називаючи свою дщерь, та ще ніжними іменами: Мотря, Мотрона, Мотрононька, Мотронка, Мотречка, Мотруся, Мотрушка, Мотя…

      І ще вживаючи з десяток ласкавих варіантів імені Мотря… Ось кого в неї сеї ночі викрав той старий корч – сивина йому в голову, а чорт у бороду. Це ж треба – на дитиноньку спокусився, чортів ласун!

      Батуринці й повітря сапнути не встигли, як пані суддиха нове звинувачення проти пана гетьмана висунула:

      – Татарин!! Справжній тобі мурза-людолов!

      – Тю!.. – хтось із батуринців уже встиг отямитись. – Чого це він татарин, як пан гетьман – ось вам хрест святий, – з діда-прадіда наш козак! І роду нашого, козацького.

      – Еге, нашого! А дівиць краде, як кримчак-людолов!.. – Пані суддиху не просто було збити з істинного в її розумінні шляху, якщо вже вона на нього виблудила. – Ханюга їхній, хоч і вдає нашого гетьмана!

      І пані суддиха, розійшовшись, ким тільки не називала Пана гетьмана! Треба вам сказати – та ви й самі це знаєте, – що жінка, як розійдеться, слів не позичає. А пані Кочубеїха й поготів будь-якому спудею-грамотію могла баки забити. Всі тільки й дивувалися: і де у неї стільки тих слів – міцних та крутих – вміщається у роті, а він же в неї – губи бантиком.

      Пан генеральний суддя, бувало, скаржився:

      – Еге, маю два віки жити, бо за один свою жіночку не переслухаю! Тільки два вуха і маю. А тут би мені ще хоча б одне не завадило!

      Таке ото діялось однієї СКАЧАТЬ