Мальва Ланда. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

      – Ти мене дуриш. Ніякий ти не привид. Ти всюди жива.

      – А от і не жива. Погладь мене ще.

      Рука його опустилася до її твердого животика, і крізь тканину пальці відчули дрібні кучерики. Дівчинка піднесла льолю, й тепер його пальці пестили густу куделю, якої в дійсності такі дівчатка ще не мають, пальці заплутувалися там, мов птахи в сітях, пірнали в глибінь, і ось уже середній палець почала обпікати живлюща слина, а під пучкою забубнявіла жага.

      – Ти жива, – сказав Бумблякевич, – і піпа твоя жива. У мене вже вся долоня липка, мовби скупана в сиропі.

      – Але я мертва. І всі це знають, крім тебе. Тому ніхто мене не торкається. А мені так хочеться, щоб хтось мене погладив. Хоч би тільки по голівці.

      Середній палець ковзнув далі й проник у палахкочучий жар – все там скипало і пульсувало, гнало соки й меди, скапувало пальцями й обварювало долоню.

      – Ти мене підманула, – зітхнув. – Я думав, що ти й справді привид. А ти звичайна собі дівчинка. І піпа в тебе звичайна.

      – Неправда. Просто ти надто розбещений, і тебе вже нічим не здивуєш. А піпа моя мертва. І це трупні соки течуть твоїми пальцями. Глянь на свою долоню.

      Висмикнув руку й вжахнувся – долоня була покрита якимось ядучо-зеленим слизом, мовби хтось розчавив жовч. Слиз, стікаючи, витягувався у довгі липкі шмарклі й спадав до землі. Дівчинка сміялася. Глянув на неї й не побачив обличчя. Натомість білий скуйовджений папір в обрамленні волосся, білий пожмаканий клапоть паперу, на якому видруковано щось гидке і безглузде. Вицвіла, зотліла льоля тепер була брудна й дірява. Крізь дірки виднілися жовті кості, ледь-ледь обтягнуті шкірою. Стегнами стікав зелений слиз. Ноги мала порепані й у виразках.

      – Ну, як? Тепер переконався? – прошурхотів жмут паперу.

      Бумблякевич позадкував до свого вікна. Дівчинка повернулася спиною і застрибала далі, знову набравши того ж звабливого вигляду, що й перед хвилею. Тільки пісенька її тепер бриніла веселіш. Біленька льоля злітала вгору, щоразу оголюючи кругленький задочок. Бумблякевич ледве встиг опинитися в своєму покої, як пролунав легенький стукіт у двері і з’явилася панна Фрузя з тацею.

      – Як спалося? Я вже двічі підкрадалася до дверей, прислухаючись, чи ти вже встав, і чула тільки саме хропіння. Білий день надворі.

      – Треба було мене розбудити.

      – Та де б я посміла? На сніданок маєш чай, булочки з родзинками, маківник, сік манґо, полуниці зі сметаною і пляшечку легенького вина.

      – Посидь біля мене, – попрохав Бумблякевич, вмощуючись коло столу.

      Фрузя слухняно сіла, дбайливо розправивши складки широкої сукні і, підперши щоку рукою, замрійно втупила очі в коханого. Бумблякевич потягнувся до тарілки, але раптом усвідомив, що не встиг вимити рук – на правій долоні й досі зоставалися сліди зеленавого слизу.

      – Що це? – насторожилася Фрузя.

      Замість відповіді він вискочив до лазнички й гарячково почав мити руки. На щастя, під гарячою водою слиз розчинився і зник.

      – Ти мені не сказав, що це в тебе було на руці.

      – Я не знаю, що це… СКАЧАТЬ