Шенгенська історія. Литовський роман. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ коротко обстрижена молода жінка в джинсах і довгому светрі синього кольору. Побачила Марюса, кивнула і пропустила гостей усередину. Відразу ж провела Інґриду та Клаудіюса в маленьку кімнатку з полуторним ліжком і віконцем.

      – Тут можете розташовуватися, – сказала вона. – Марюс вам усе розповів?

      Інґрида, опустивши рюкзак біля ліжка, обернулася на лондонського однокласника Клаудіюса, який зупинився в дверях.

      – Ні, Таню, ще не встиг. Зараз усе розповім.

      – Ходімо на кухню, там затишніше!

      Таня завела їх на маленьку кухню зі старою газовою плитою, умивальником, холодильником і квадратним столиком, за яким ледь могли б розміститися четверо. Однак цього разу їм це вдалося.

      Насамперед Таня увімкнула електрочайник, що стояв на холодильнику. Сіли на табуретки.

      – За тиждень сто двадцять фунтів, – сказала вона доброзичливо. – Тільки водою й електрикою користуйтеся економно. Тут ще дві пари живуть, і вам треба буде з ними домовитися про час: хто коли користується кухнею. Влаштовує?

      Інґрида кинула розгублений погляд на Марюса. Клаудіюс також глипнув запитально на однокласника.

      – Це найнормальніші умови, – сказав той неголосно. – Особливо для вашого бюджету. Коли знайдете роботу, самі вирішите: залишатися чи щось інше шукати! Але дешевше в Лондоні нічого не знайдете! Ще спасибі Тані скажете, – він глянув на господиню з удячністю.

      Клаудіюс також дивився на неї, на її волосся, по якому неможливо було визначити його натуральний колір. Світло на кухню потрапляло з вікна, але позаяк вікно виходило на вузький бетонний колодязь і на залізну драбину, що спускалася з рівня вулиці до вхідних дверей, то і розгледіти саме приміщення в його подробицях без увімкненої під стелею лампочки ніхто б не зміг. Ось і волосся Тані здавалося Клаудіюсу то червоним, то темним, то русявим, і не міг він збагнути: чи це гра його зору, ослабленого півмороком кухні, чи ж справді дівчина так часто міняла колір свого волосся, що воно стало пістрявим і відмовилося «слухатися» нової фарби.

      – Гаразд, – видихнула Інґрида.

      – Ви, будь ласка, зараз заплатіть, і я вам дам ключі, – наполегливо мовила Таня.

      Отримавши гроші, вона піднялася до чайника, що закипів на холодильнику.

      – Тільки ви їх не загубіть! – Кільце з чотирма ключами, дзенькнувши, опустилося на стіл. – І нікому не відчиняйте! В усіх, хто тут живе, є свої ключі!

      Інґрида кивнула.

      Тані зателефонували на мобільний, і вона вийшла, попросивши Марюса дочекатися її.

      – Ось бачите, навіть без застави, – сказав він із гордістю.

      – А вона господиня? Вона що, росіянка? – зацікавився Клаудіюс.

      – Ні, господарі – араби, вони десь за кордоном, у Туреччині. А вона у них орендує та перездає. Іноді і сама тут ночує.

      – Де ночує? – здивувалася Інґрида. – Тут же всього три кімнати, й усі вони зайняті!

      – Не СКАЧАТЬ