«Нормально, – кажу я в мікрофон, – нормально бачиться. Дякую, це дуже цікаве питання, і ось чому…» – «Але ж послухайте, – не може заспокоїтися вона, – ви ж повинні розуміти…» – Твою мать. – «… що лише повноцінний діалог може сприяти розв’язанню цього питання». – «Правильно, погоджуюсь я, – і розв’язанню позитивному» (у залі чути оплески, дехто посміхається). – «Чи ви відчуваєте, якщо говорити не про вас конкретно, а про середовище, у якому ви живете, що назріла справді нагальна потреба подібного діалогу?» – «Чекайте, – відказую, заїбала, – спробуймо подивитися на це дещо з іншого боку (поляк справді повертає голову праворуч, але натикається очима на зелену шевелюру ведучої і печально відключається) – а ви, ви готові до цієї розмови?» (зацікавлені розмови в залі). – «Заждіть, але ж ми говоримо про вашу готовність!» – «Знаєте, – кажу я їй, витримавши паузу, – насправді все не так уже й складно, просто ми маємо визначитися з пріоритетами і тими векторами, від яких ми й станемо відштовхуватися, тому що ось ви, бебі (поляк пожвавлюється), говорите про синтез ментальностей, а які в задницю ментальності, – так-так, це я добре сказав – які в задницю ментальності, – коли насправді мало б ітися про ті жахливі суперечності, які вас роздирають» (ліберально налаштована частина публіки жваво реагує). – «Що ви маєте на увазі?» – питає вона. Бляха-муха, якби я сам знав. – «Ось я, скажімо, познайомився вчора з вашими музикантами, які називають себе “Серп і молот”, себто це не два якихось брата-мутанта Серп і Молот, їх там насправді багато, і вони грають таку, знаєте, музику зі слов’янським душком» (поляк гидко сміється). – «Почекайте! – кричить чувіха, – але ж це поодинокий випадок!» – «Це не так важливо, – продовжую я, – річ в іншому. – Про що я? – Ви думаєте, це і є серп і молот? Гівно це, дорогі друзі, гівно!» (чоловік шість із задніх рядів піднялись і демонстративно вийшли. Але решта зі мною згодна. Поляк, що важливо, теж). – «Дякую», – намагається втрутитися чувіха. – «Один момент, – перебиваю я її, що ж ви так бідного поляка мучите? – Один момент, я ще хочу сказати про маршала Жукова» (западає тиша. Поляк голосно відригує. Зала весело сміється, і на цій радісній ноті ведуча оголошує вечір завершеним).
Я задоволено посміхаюсь і підіймаю голову – угорі, з правого боку містка, перекинутого над нами, відкриваються двері, звідти виходить прибиральниця в синій уніформі і з великою шваброю, зачиняє за собою двері й, важко ступаючи над прірвою, повільно переходить містком, лунко гупаючи в раптово принишклій залі, усі ці недойобані інтелектуали й інтелектуалки, працівники муніципалітету, туристи та почесні громадяни міста Лінц наполохано й заворожено дивляться вгору, на місток, яким упевнено і якось відсторонено проходить прибиральниця зі страшною й нереальною шваброю – ніби архангел, що вчасно спустився на відкриття великого музичного фестивалю, аби надерти задниці всім мудакам, котрі не відповідають високим господнім стандартам…
