Розколоте небо. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в полі, при роботі. А тут я їм на радість народилася, кволенька, але живуча, тому й люблять вони мене без тями. І будинок новий звели, й господарство немаленьке тримають, щоб було мені й моєму чоловікові і на стіл, і до столу. Чи ж можуть вони піти проти нашого спільного бажання?! Гадаю, що ні, – мрійливо сказала Варя. – Ось зберемо врожай, змелемо зерно, мені восени виповниться двадцять років, я поступово підготую батьків, тоді й поберемося. Головне, щоб зараз ніхто не дізнався, аби не була звістка про наше кохання для них як сніг на голову. А потім заживемо як люди. І все у нас буде добре.

      – Твої б слова та Богові у вуха!

      – Так і буде! Я це відчуваю! Серцем, душею чую! – палко мовила Варя. Андрій перехопив її погляд, очі сяяли щастям. – Розкрию тобі маленьку таємницю, – майже пошепки сказала Варя і хитрувато примружилася. – Батько казав якось, що відпише березовий гай мені на придане. Ти можеш уявити, ось ця місцина буде наша з тобою?! Ми зможемо приходити сюди, коли захочемо, вдень і вночі, не криючись ні від кого.

      – Моя ти мрійниця! – сказав він із любов’ю. – А якщо батько буде наполягати на шлюбі з Морозенком?

      – Тоді я поговорю з Василем. Він сам відмовиться від мене.

      – І що ж ти йому скажеш?

      – А це вже моє діло! Я знаю, що сказати! – впевнено сказала дівчина та додала: – Любий мій, мені потрібно повертатися додому – вставати доведеться, ледь почне сіріти.

      – Я проведу тебе до самого подвір’я, – запропонував хлопець.

      – Ні, – тихо, але рішуче сказала дівчина. – Лише до вулички.

      До маленької хатини, де посапувала уві сні бабуся, Варя принесла запах луків, скошеного сіна, деревію та таємної любові. Дівчина вмостилася на постелі, коли за вікном ще спали сині тіні та з неба з цікавістю позирав на село жовтий місяць.

      Розділ 2

      Уся велика родина Чорножукових, святково вбрана, вийшла з церкви після недільної ранкової служби. Варя зняла з голови чистеньку білу хустинку, струснула волоссям. Дві товсті коси з пухнастими розплетеними кінчиками метнулися по спині зміями. Павло Серафимович відійшов на узбіччя курної дороги, що тяглася нагору до церкви, сів на старий трухлявий пень, крякнув, поважно провів долонею по пишній бороді.

      – Та йди вже взутим! – зауважила дружина Надія, знаючи про намір чоловіка.

      – Ага! – хмикнув Павло Серафимович. – Так і пішов!

      – Ось так завжди! – зітхнула жінка й усміхнулася Варі.

      – Батька вже не переробите, мамо, – мовила Ольга, її донька, на що Варя пирснула, але одразу ж затулила рота долонею. Батько зиркнув на неї з-під густих брів, але не зі злом, по-доброму.

      – Тобі аби зуби скалити! – кинув він молодшій доньці з докором. – Ось буде у тебе чоловік, взнаєш, як ті чоботи довго й тяжко заробляються і швидко зношуються, – сказав Павло Серафимович, знімаючи шкіряні чоботи, які були начищені так, що аж вилискували на сонці.

      – Коли це ще буде, – сказала Варя й зашарілася.

      – Не СКАЧАТЬ