Розколоте небо. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тишу зимової ночі, лише зі стайні долинуло мирне хропіння коней, які вчули на подвір’ї свою господиню. Варя усміхнулася до себе: хитрий Буян, сподівається отримати ласощі. Не до нього зараз. Андрій чекає на неї, а надворі тріщить мороз. Варя вже й не сподівалася, що зможе вийти непоміченою. У хаті батьків допізна горіло світло, та й бабуся геть переплутала день із ніччю – насилу заснула. Варя котячою ходою вислизнула на вулицю і швидко пішла. Одна згадка про Андрія – і тілом пульсуючими поштовхами побігла кров, зашуміло в голові, шалено закалатало серце. Ще трішки – і вона в обіймах коханого!

      – Любий! – злетіло тихо з її вуст. – Ти змерз? Господи, у тебе навіть брови взялися памороззю!

      – Пусте! – відказав Андрій, а Варя заглянула в його очі, повні захоплення. – Я б міг тебе чекати до ранку, аби лише ти прийшла!

      – Чи я могла не прийти?! – мовила вона лагідно.

      Андрій подивився на кохану. У її погляді було стільки ніжності й тепла, що він не стримався – почав покривати її обличчя, уста, щоки, волосся, що вибилося з-під хустки, палкими цілунками. Її губи ніби налиті знадою, від них неможливо відірватися, ними можна насолоджуватися, смакувати, як джерельною водою в полуденну спеку.

      – Моя люба, єдина на все життя, – прошепотів пристрасно юнак, звільняючи її тіло від зайвого одягу.

      – Мій! – відповіла вона згодою, щільніше притискаючись до розпашілого пружного тіла. – Лише мій! Навіки! До скону…

      Їм було тепло і добре, бо вони були разом. Таємне кохання розпалювалося щодень більше і більше. Коли вони кохалися, Варі здавалося: ще мить – і вона спалахне вогнем, як сухий сірник, але полум’я кохання лише зігрівало закоханих. Андрій усміхнувся кутиками вуст, коли помітив, як сніжинка присіла на розчервонілу щоку дівчини та, ледь торкнувшись її лиця, стала маленькою крапелькою.

      – Твої губи пахнуть примороженими яблуками, – сказав він ніжно.

      – Справді? – запитала вона. Просте, навіть безглузде питання. Та чи це важливо? Аби лише чути його голос, відчувати на собі такі сильні й водночас лагідні руки!

      – Люба, моя мила, – мовив юнак лагідно. – Коли вже ти поговориш з батьками? – на його обличчі відбилася щира прикрість. – Я не хочу ховатися, ніби злодій. Хочу бути з тобою завжди!

      Її вії винувато здригнулися.

      – Я теж цього хочу, – зітхнула Варя. – Але ж ти знаєш, що коїться. Батьки ходять як з хреста зняті. Біда нависла над нами. Люди ніби з глузду з’їхали. Той агітує за колгоспи, інший – проти, кляне уповноваженого на чому світ стоїть.

      – Навіть бійки були, – додав Андрій. – Вчора на майдані жінки вчинили сварку, репетували так, що всіх собак полякали. Тоді підтяглися чоловіки, встряли в гризню. Почалася така бійка, що носи не одного кров’ю заюшили. І було б чого сперечатися?! Ніхто достеменно не знає, що буде у тих колгоспах, а вже ллється кров. Мені здається, що кожен повинен сам вирішувати, як йому бути.

      – А наші СКАЧАТЬ