Розколоте небо. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ худобу! Було, жену вранці на пасовисько стадо, а мене розпирає від гордощів: мої корівки найкращі, угодовані, ситі, великі, вим’я до землі, коні статні, вичищені до блиску, підковані. Тепер маю свою гордість збути?

      – А що робити? Зараз за коня можна вторгувати сто рублів. Але ж ціна на них ось-ось впаде, бо ти не один такий, хто хоче вигідно продати. Уже на базарі цілі ряди коней та корів, і з кожним днем все більше скотини приганяють на продаж. Багато людей не хочуть задарма віддавати свою худобу, тож і поспішають її позбутися. Якось чув від людей, що у деяких місцях добрий кінь уже коштує дев’яносто, а то й і вісімдесят рублів. Дорожче не буде, а ось впасти ціна може. Скотину відібрати можна, а гроші як ти забереш? Правильно я кажу?

      – Так, Данило, так, – думаючи про щось своє, відповів чоловік.

      – А курей, гусей, кролів, – продовжував Данило, – напевно, не будуть відбирати. Де ж людині той шматок м’яса взяти чи яйце дитині? Чи не так?

      – Правильно ти кажеш, Данило, – зітхнув Павло Серафимович. – Та чи когось це турбує?

      – І ось ще що чував, – продовжив кобзар, – комуністи закривають церкви, знімають дзвони, а священників арештовують.

      – Господи! – чоловік розмашисто перехрестився. – Безбожники! І Христа на них немає! Де ж тоді людям Богу помолитися? Хто дітей хрестити буде? Молодят вінчати? І жити не дають, а помреш – нікому буде відспівати. Що ж це робиться?! І чим той батюшка завинив? Чим він їм не догодив?

      – Частенько люди йшли до церкви, щоб не лише помолитися, а й порадитися з панотцями, а ті проти колгоспів. Кажуть, що і в неділю будуть люди в комуні працювати, і в свята, бо для комуністів Бога не існує.

      – Антихристи! Безбожники! І не бояться кари Божої!

      – Вони нічого не бояться, бо влада у їхніх руках.

      – Але ж є на все воля Божа.

      – Є. І прийде час, коли безбожники будуть покарані, а зараз комуністи та комсомольці здумали себе і царями, і богами на землі, – притишено сказав старий. – Але ти, добрий чоловіче, про нашу розмову – нікому! І сам обережний будь у словах. Якщо мене покарають – не біда, я вже вік свій прожив. Та й втрачати мені нема чого. Хіба що кобзу шкода, – усміхнувся у вуса Данило. – Добрий інструмент, таких залишилися одиниці.

      – І кобзарів таких, як ти, – додав Павло Серафимович.

      – Побалакав з тобою, відігрівся, наївся-напився, то треба й честь знати. Будитиму хлопчину та помандрую далі.

      – Куди ти підеш? Зараз люди підійдуть тебе послухати, та й ніч незабаром. Залишайся тут. Можеш пожити, скільки тобі треба. Поки є на столі хліб – доти буду ним пригощати.

      – Дякую тобі, – вклонився старий. – Ось переночую й помандрую світом далі. Зі мною нічого не трапиться, а от Василько може захворіти.

      Скрипнули двері, впустивши морозні клуби. До хати почали приходити селяни, щоб послухати пісні та розповіді Данила. Зайшла й Варя зі своєю нерозлучною подругою. Павло Серафимович усміхнувся сам собі: дівчата були в чобітках та все стріляли очима, милуючись взуттям.

СКАЧАТЬ