Розколоте небо. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ боку вже злизалася, колись яскраві квіточки на ній майже стерлися, але батько ніяк не хотів її замінити на металеву. Павло Серафимович запросив усіх до вечері, і якийсь час було чути лише постукування ложок і плямкання.

      Поступово почалися розмови. Обговорювали уповноваженого комуніста Лупікова, не забувши посміятися з його нового прізвиська з приставкою «за» спереду. Підкопаївці якщо вже когось назвуть, то приклеїться слово так, що і тій людині вистачить, і наступному поколінню буде вдосталь. Не забули згадати про приїзд до села Щербака, поговорили про нового голову сільради Жаб’яка і аж потім торкнулися зборів. Говорили переважно брати Федір, Гордій та Павло. Михайло взагалі в розмову не втручався, спробував докинути свою копійку Іван, але Ольга так смикнула його за рукав, що той одразу замовк і надалі сидів тихо та сумирно. Поруч із дебелою жінкою з великим животом Іван, худий, із вузькими плечима та тонкими довгими руками – здавався чи не вдвічі меншим.

      Чоловіки були одностайні в тому, що несправедливо, неправильно і не по совісті забирати силою у них нажите роками тяжкої праці.

      – Хай ідуть в колгосп ті, хто бажає, – розмірковував Гордій. – Якщо їх все влаштовує, то нехай працюють разом. Чи ми проти? А мені навіщо той колгосп? Виходить, що ми, Чорножукови, гнули спину, щоб надбати землі, худобу, реманент і віддати комусь? Чому мені ніхто нічого не дав, не подарував? Мені, значить, дулю, а я повинен комусь забезпечити краще майбутнє? Де ж справедливість?!

      – Я став добрим ковалем, – вступив у розмову Федір. – Власноруч збудував свою кузню. До мене йдуть люди з сусідніх сіл, бо знають, що за роботу багато не візьму і краще за мене ніхто не зробить. Чи я кого обманув? Чи ціну загнув таку, що не можна сплатити? Чи зобидив вдову? Чи відмовив кому в допомозі? – Федір помовчав, обвів присутніх поглядом. – А моя дружина світу Божого не бачить, бо з ранку до ночі то у полі, то на городі, то біля скотини. І задля чого? Щоб жилося добре, у статку. Я не ходжу до шинку, жінці нема часу плескати з сусідками язиком, бо ми завжди у роботі. Шкода, що Бог не послав нам діточок, але ж ми на Різдво усю сусідську малечу обдаровуємо, чим можемо і Варі, і Олі та її діточкам помагаємо.

      – Так, – кивнула Ольга.

      – І податки, хоч як тяжко було, ми всі сплатили. І цього мало?! Візьми своє та віддай комусь? Кому?

      – Дурнуватому Пантьосі та моїм сусідам, що навпроти, – кивнув Павло Серафимович у бік садиби Пєтухових.

      – Я ніч не спав, усе передумав, – сказав Гордій, коли стихло обурення. – Свою думку я озвучу після слова старшого брата. Павло, ти у нас за батька, тобі й слово. Що будемо робити?

      За столом запала тиша. На Павла Серафимовича дивилися допитливі очі рідних. Він чекав на цю мить, знав, що від його думки багато чого залежить. Та чи міг він розпорядитися їхніми долями? Чи мав на це право? Павло Серафимович поклав дерев’яну ложку на стіл, поважно провів рукою по сивій бороді.

      – Мої СКАЧАТЬ