.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ щасливою. Чи кожному випадає таке щастя? Нехай і таємне, нічне, скритне, але від того воно не стає меншим, навпаки, в їхніх таємничих побаченнях був присмак меду: коли з’їси, то ще довго все здається солодким-пресолодким, смачним-пресмачним.

      Село наче вимерло. Лише де-не-де мерехтіли тьмяним світлом вікна та сірий дим із димарів зливався з непривітною мрякою. Ще кілька хат – і Варя за селом. Із настанням холодів закохані вже не зустрічалися в березовому гаю. Місцем їхніх побачень стала велика старезна верба, що одиноко примостилася в кінці вузької вулички за останньою хатою. Під її гілками вони ховалися від негоди, а за товстенним, у кілька обхватів, стовбуром можна було укритися від сторонніх очей.

      Варю охопило радісне хвилювання, коли вона побачила темну постать біля верби. Прийшов-таки! Дівчина побігла, не стримавши бажання швидше опинитися в обіймах коханого. Андрій радісно й зворушено усміхнувся, міцно притис Варю до себе. Всі слова, які вона припасла на цю зустріч, одразу кудись зникли, розтанули в його усмішці, залишивши тільки почуття неймовірної ніжності.

      – Любий, мій коханий, – промовила вона й похитнулася – підігнулися коліна, а тілом побігла тепла хвиля.

      Здавалося, час зупинився, даючи закоханим насолодитися один одним. Андрій розстібнув кожуха, притис дівчину до розпашілого тіла, ховаючи її від холоду й усього світу.

      – Моя мила, моя Варенька, кохана, єдина, найкраща в усьому світі, – шепотів він, покриваючи поцілунками розчервонілі щоки, ніс, губи, очі дівчини. Її непідробна краса та щирість зводили юнака з розуму. Коси дівчини пахли ромашкою й ще чимось таким ніжним, дівочим, від чого в голові паморочилося та шуміло.

      – Любий, мій любий…

      Варі хотілося розчинитися в його голосі, у гарячому від пристрасті подиху й зникнути десь, де не буде нічого й нікого, окрім їх двох та безмежного кохання…

      – Як я чекала на нашу зустріч, – сказала Варя, опанувавши себе, й зворушливо усміхнулася.

      – Я також, – сказав юнак, збентежено дивлячись добрими темно-карими очима. – Мені здавалося, що ця ніч ніколи не настане. Або ти не прийдеш, – додав він.

      – Я?! Навіть якщо камені з неба посиплються, я прийду до тебе. Ти – моє життя, моє повітря, моя душа, моє серце. Буває так? Чи це лише у мене? – запитала Варя, дивлячись у вічі коханого широко відкритими очима.

      – Напевно, такі почуття у всіх закоханих, – відповів хлопець, пригортаючи до себе Варю. – А ти й справді схожа на ластівку, – додав він, – точніше на ластовенятко, таке худеньке, маленьке та тепле.

      – Недаремно ж тато так мене прозвав.

      – До речі, про батька. Ми домовлялися по осені побратися, а ти досі не поговорила з батьком, – дорікнув Андрій.

      – Якось не було слушного моменту, – зітхнула Варя. – Ти думаєш, я не хочу, щоб ми були завжди разом? Щоб не доводилося ховатися від людських очей? Чи не хочу я, СКАЧАТЬ