Розколоте небо. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

      Передмова

      Філія пекла на землі

      Це саме та історія, яку неможливо читати без брому. І саме та, яку неможливо не читати, яку мусить читати кожен українець. Хай кажуть: невчасно, досить жалів і трагедій, давайте про світле й оптимістичне… Але це те, що не можна забувати. Те, що не можна конденсувати до одного рядка в підручнику історії. Те, що докорінно змінило всіх нас, навіть тих, кого тоді ще не було й у планах кількох наступних п’ятирічок… Відгомони голоду є в кожному з нас, у кожному нащадкові тих, хто вижив.

      У романі Світлани Талан «Розколоте небо» – та Луганщина, яку цілеспрямовано знищували найстрашнішим із усіх можливих способом: виморювали голодом. Тут було все: і дитячі пальчики в чавуні з окропом, і собаче гарчання виснаженої голодом жінки, і пухлі, потріскані руки-ноги, з яких юшить сукровиця, і підводи з трупами, і дитина, що намагалася напитися власної крові та так і закоцюбла, і батьковбивства… Місцевих мешканців ще й викатовували репресіями, вивозили в сибіри, викреслювали – не тільки з нормального, а й узагалі з життя всіма найжорстокішими способами. Оточені кордонами НКВСників українські села, з яких не випускали нікого, – і інші, російські села, за якийсь десяток кілометрів, де люди хоч і бідували, але не голодували…

      За силою передачі надскладних емоцій і життєвих катастроф Світлана Талан наближається до нобелівської лауреатки Герти Мюллер. За глибиною і чіткістю зображення деталей голоду 1932–1933 років роман «Розколоте небо» – до «Марії» Уласа Самчука. За рівнем розуміння і відображення каральної системи СРСР роман близький до «Саду Гетсиманського» Івана Багряного, визнаного класика української літератури ХХ століття. Можна проводити ще багато паралелей із різними авторами, але хай там як, а творчість Світлани Талан залишається абсолютно самобутнім явищем.

      Під зорями нема нічого нового: кохання, що пройшло випробування часом і жахливими обставинами; любовний трикутник, де третього зайвого визначають і видаляють вищі сили; діти-квіти, які дивом виживають; зло, що переходить усі межі, і всепереможне добро…

      Герої роману «Розколоте небо» не раз і не двічі називають іродами тих, хто творить беззаконня, прикриваючись законами. Усі намагання збагнути логіку дій активістів-комуністів зазнають поразки, спроби відшукати людяні риси в тих, хто став знаряддям винищення власного народу, виявляються марними. Єдине пояснення, яке видається більш-менш реалістичним попри всю свою фантастичність, – те, що на українській землі 20-30-х років ХХ століття орудував диявол. Невеличке село Підкопаївка на Луганщині перетворилося на філію пекла, що нею, як ми вже добре знаємо, у той час стала більша частина України.

      Сама земля тут просякнута жахом, на кожному метрі – літри крові і тонни проклять… Непрощені, невідпущені душі досі кружляють тут, і, щоб виправити це, треба назвати поіменно усіх і молитися, молитися, молитися чистими тихими молитвами. Нам усім, усій Україні, усім миром. Молитися і просити прощення за те, що наші предки не зупинили цей жах. За те, що не змогли, не вміли чи не знали. За розколоте небо над їхніми головами – щоб воно стало єдиним над нашими…

      Ольга Хвостова

      Частина перша

      Чорножукови

      Розділ 1

      Літо 1929 року

      Повнолиций місяць завис у темному вечірньому небі, споглядаючи на притихле та стомлене за день село. Згори було добре видно солом’яні стріхи, які зараз скидалися на капелюшки старих та перестиглих СКАЧАТЬ