Химери Дикого поля. Владислав Івченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мула їжу та речі старого Набоки, які тепер належали Понамці. Зовсім небагато речей. Жупан, кожух, накидка від дощу, пара чобіт, люлька та невеличка замкнена скринька. Все поклав у мішки, міцно прив’язав і став чекати. Невдовзі вирушили. Понамка з Дубогризом їхали попереду, як то паничам і личить, а я позаду з молодим слугою Дубогриза, Федькою. Я вже помітив, що всіх слуг, незалежно від віку, звали ось так, то Федькою, то Ваською, то Сашкою. Мене назвали Краською, коли голову голили.

      – Далеко їхати? – спитав супутника.

      – День цілий, – тихо відповів Федька.

      – А той курінь Мухи великий?

      – Яко і інші.

      – А хто такий Непийпиво?

      – Писар січовий.

      – А як він міг дізнатися про панну мою, що побачити її схотів?

      – Паничі все вєдають, – Федька закивав.

      Від башти ми довго їхали полем, точніше степом, бо видно було, що ніколи він не орався. Цілик. Потім почали траплятися невеличкі гайочки. Їхати мовчки було нудно, та й цікаво мені було, що тут і як.

      – В тебе родина є? – спитав у Федьки.

      – Себто? – не зрозумів він.

      – Ну, дружина в тебе є?

      – Хто се?

      – Ну, жінка, з якою ти живеш.

      – А з ким розкажуть, з тою і жию.

      – А батьки в тебе є? – далі я цікавився.

      – Хто?

      – Батьки.

      – Се як? – спитав він, а я подивився, чи не знущається. Та наче ні.

      – Ну от хто тебе народив?

      – Та слуга якась.

      – Ти не знаєш яка?

      – Не знаю. Коли слуга народить, то немовля при ній на два роки лишають. А потім забирають до іншого куреня. Там він зростає, а гдє вже до служби годний, тоді в інший курінь його ставлять. Ти довго паничу своєму прислужаєш?

      – Та вже чотири роки, – сказав я, бо приблизно стільки працював у детективній агенції «Хаос».

      – А до пана Набоки кому голдував?

      – Та нікому.

      – Курінним слугою був?

      – Це як? – не зрозумів я.

      – Ми з тобою єси слуги паничеві. А є ще курінні слуги, які всьому куреню одразу прислужаються.

      – А, ну десь так. А хто ще є у курені? Ось паничі, слуги, джури.

      – Ще є бидло, раби підвальні та раби земляні.

      – Як це?

      – Побачиш.

      – Добре. А багато тут куренів, у Січі?

      – Багацько.

      – Скільки?

      – Та хтозна, – Федька цей мало що знав. Тупуватий, чи що?

      – Ну от пальців двох рук вистачить? – спитав у нього. Він почав загинати пальці, рахував подумки, пальці на обох руках швидко закінчилися.

      – Не вистачить.

      – Тобто більше десяти?

      – Я рахувати нігди добре не вмів, – чесно сказав Федька. – Паничі бидло рахують, а нам теє без надобності, нам СКАЧАТЬ