Химери Дикого поля. Владислав Івченко

Чтение книги онлайн.

      Ми прямували лісом далі. Здалеку почувся переможний крик джури і стогін чудовиська. Мабуть, хтось із джур вполював свою здобич. Я знову тремтів. Так зосередився на тому, щоб заспокоїтися, що не помітив, як Понамка зупинилася, і штовхнув її щитом у спину. Вона не роздратувалася.

      – Красю, уважно, – прошепотіла мені, сама придивлялася і прислухалася. Наче нічого підозрілого, то пішла далі.

      Ми стали переходити якийсь ярок, на дні котрого біг невеличкий струмок. Я ішов за Понамкою, а потім несподівано відчув жах. Не той загальний страх перед цим лісом, а конкретний жах, бо смерть дивилася на мене своїми невидимими очима. Щось небезпечне праворуч. Я спочатку глянув ліворуч, бо боявся подивитися одразу праворуч. Нарешті озирнувся. Нічого не побачив. Ліс як ліс, можливо, воно за кущами? І тут я відчув легкий рух повітря, щось схоже на вітерець, що промайнув поруч. Звідки вітерець у лісовому ярку? Я не розумів, а потім відчув прямий погляд. Це почалося у колонії, там виявилося, що я вмію відчувати погляди. Це вміння кілька разів рятувало мені життя. І ось зараз на мене щось дивилося. Воно рухалося, легко випередило нас, а потім зайшло з лівого боку до Понамки.

      – Красю? – Понамка вже вибралася на край ярка і здивувалася, чому це я зупинився. Я відчув погляд і зрозумів, що той, хто дивиться, зараз стрімко наближається до Понамки.

      – Тікай! – крикнув я їй, а сам кинув спис у повітря. Це виглядало божевіллям, але несподівано спис уп’явся у щось невидиме, і на мить стало видно фрагмент якогось панцира, потім рух, мій спис відлетів, і чудовисько знову стало невидимим. Понамка кинулася туди, де тільки-но було видно панцир, але там вже було просто повітря.

      – Чорт! Воно невидиме! – закричала Понамка і зі свистом почала рубати повітря з різних боків, щоб не підпустити чудовисько до себе. – Красю, спис!

      Але замість того, щоб бігти за списом, я скотився на дно ярка.

      – Красю? – здивувалася Понамка. Мабуть, вона подумала, що я злякався і спробував втекти. Я відчував погляд. Таке враження, що щось нависало над Понамкою.

      – Зверху! – заверещав я. У Понамки була реакція боксерки, вона кинулася вниз і тим уникнула нищівного удару чудовиська, яке гупнуло по піску. Я став на коліна біля струмка на дні ярка, схопив повні жмені багна і прислухався, звідки на мене дивилися. Підхопився і кинув. Мокре багно полетіло, а потім ляпнулося об щось, залишилося у повітрі! Пролунав рик чудовиська, я кидав ще і ще, і ось вже кілька плям мокрої глини літали у повітрі.

      – Ах ти ж падло! – Понамка вдарила своїм списом, той відскочив від панцира, вона била ще і ще, я кидав глину далі, чудовисько атакувало мене, я встиг тільки прикритися щитом, страшенний удар, я відлетів і впав у струмок. Мій щит було розтрощено, страшенно боліла рука. Я відчув погляд і зрозумів, що зараз чудовисько кинеться на мене. Намагався відповзти, але тільки борсався у струмку, не міг підвестися. Коли Понамка розбіглася і стрибнула у напрямку плям. Вдарилася об щось невидиме, наче зависла у повітрі, яке обхопила лівою рукою, а правою почала бити кинджалом. І тут пролунав СКАЧАТЬ