Петро Шелест. Юрий Шаповал

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      І тут доля знову підштовхнула Шелеста до занять, зовсім не пов’язаних із його мрією. У 1932 році його запросили до ЦК ЛКСМ України і запропонували без відриву від навчання стати редактором радіогазети «Комсомолець України». Важко сказати, чому вибір припав саме на Шелеста, який, за його власним зізнанням, нічого не розумів у новій справі і спочатку відмовлявся. Проте керівництво наполягло, і цілий рік продовжувалося «сумісництво», в якому Петру Шелесту дуже допомагав секретар радіогазети, журналіст із дореволюційним газетним досвідом. Тричі на тиждень можна було слухати по радіо «Комсомолець України». Більшовики, як відомо, всім формам пропаганди надавали важливе значення, а тому в розпорядженні Шелеста були радіостудія, диктори, редактори і точно відведений час в ефірі.

      Того ж таки 1932 року вийшла ухвала ЦК КП(б)У про напрям групи комуністів для надання допомоги у сфері металургійної і гірничорудної промисловості. У цій групі опинився і Петро Шелест. Йому рекомендували поїхати на Маріупольський металургійний завод імені Ілліча. Саме на цьому заводі до 1936 року він працював змінним інженером, заступником начальника і виконуючим обов’язки начальника цеху. Після переїзду зі столичного Харкова, у вересні 1932 року, Шелест перевівся на вечірнє відділення Маріупольського металургійного інституту, який закінчив у липні 1935-го за фахом «різко вираженого профілю трубопрокатного виробництва».

      Тоді ж Шелест одружився. Його обраницею стала Любов Павлівна Банна. Знайомі вони були ще з часів навчання в Харкові. Виїжджаючи до Донбасу, Петро Юхимович почув від неї: «І я поїду з тобою, якщо ти не заперечуєш». Він відповів: «Приїжджай, буду радий». І вона незабаром приїхала, поселилася в готелі, придивилася й вирішила залишитися. Домовилися, що Люба переведеться до Маріупольського металургійного інституту. Незабаром вони розписалися. У Петра була тоді кімната в гуртожитку (звісно, без мінімального комфорту і вигод), але незабаром він отримав дві кімнати в котеджі. І це було дуже до речі, оскільки Шелести вже очікували на спадкоємця. Вирішили чомусь, що буде хлопчик. Так і відбулося: у серпні 1933 року на світ з’явився їхній перший син Борис.

      Для Петра Шелеста все складалося дуже непогано, вже були плани призначити його начальником цеху. І тут на завод приїхав керівник харківської контори «Судморснаб», співучень робітфаку. Він повідав про те, що йому потрібний начальник відділу чорних і кольорових металів і що він через начальство влаштує переведення Шелеста до Харкова. Через три місяці після розмови план реалізувався. Почалася нова робота, була навіть куплена в комунальній квартирі (у флігелі) по вулиці Іванова, 36 кімната на 10 квадратних метрів. І тут в житті Петра Юхимовича почався новий поворот.

      У Шелеста закінчився термін військової броні, і його мобілізували. І хоча за посадою він мав право на отримання броні, Петро вирішив, що треба в армії відслужити. Служба проходила в Дніпропетровську, у 30-му окремому навчальному СКАЧАТЬ