Торговиця. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

      «Чому ви тут?»

      Панна підвела голову, здивовано глянула на хлопця і враз приязно посміхнулася, впізнавши «бенькарта», який колись стояв перед нею сторопілий на розі Скупневича й Каштанового провулка в той час, як вона, тихо зачинивши хвіртку, вийшла з подвір'я професора Тарновецького.

      «О-о, то ми знайомі! – голосно промовила, немов зраділа з такої зустрічі, й стала ще гарнішою, ніби захоплені позирки адораторів додавали їй краси. – Та це я після матури стала тут до праці, чи ж то може нині українка отримати відповідну посаду або вступити до університету?…»

      Панна Москалівна знову нахилилася над столиком, докінчуючи виписувати квитанцію, й, коли подавала її Олесеві, прошепотіла, дивлячись йому у вічі й обдаючи його гарячим подихом:

      «Будь моїм приятелем і нікому ніде не похвались, де ми побачилися вперше. Це для мене нині дуже важливо… Добре?»

      Й більше нічого тієї миті не бачив і не чув Олесь, лише тиха просьба панни дзвеніла в його вухах. Він зумів вимовити тільки одне слово «добре» і в нестямі вибіг із фотосалону майстра Кіблєра.

      Квитанцію забув узяти, та вертатися не посмів, запам'ятав лише, що фотографії будуть готові за тиждень. Тоді вже розпочнеться навчання в гімназії, й Олесь по дорозі додому заверне до Кіблєра, забере їх, а одну з них – з підписом, залишить на столику, за яким працює панна Москалівна, і навіть якщо вона кликатиме його, він не вернеться… А вдруге зайде до фотосалону аж перед матурою в новому костюмі, який батьки справлять йому на випускний вечір – з чорним метеликом під шиєю, з білосніжною хустинкою в нагрудній кишеньці, ріжок якої визиратиме, як у судового радника Корнеля Геродота; о, тоді він уже насмілиться запросити панну Оксану на котильйонову забаву!

      З такими мріями Олесь жив увесь тиждень, й ніщо більше на світі його не обходило. Не знав він і того, які клопоти завітали до панни Гані й пані Аделі, котрі щоранку сходилися посередині Каштанового провулка на пльотки, й чому вони тепер, такі голосні, почали розмовляти впівголоса, нахиляючись, кожна своєю чергою, до вуха сусідки, надолужуючи мову мімікою, а останнього дня літа тільки головами покивували й руками показували в бік будинку професора Тарновецького, розпачливо прикладаючи до грудей долоні…

      Пан Геродот іноді виходив на подвір'я й біля хвіртки прислухався до балачок пань, щоб дізнатися про найсвіжіші новини, бо обидві сусідки цілими днями слухали в покої панни Гані детекторний приймач, тепер він і без них знав, що трапилося в краю, однак пантоміма, якою нині порозумівалися пані, насторожила його: що ж бо могло сподіятися з професором, чому вони шепочуться, кидаючи скрадливі позирки на його будинок?

      Усі тепер у Місті тихцем обговорювали найновішу тривожну новину – про варшавський процес над убивцями міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. Вулицями, базарами, склепами снували конфіденти в чорних капелюхах, з піднесеними до СКАЧАТЬ