Пані Боварі. Гюстав Флобер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вам возитися з тією каскою, – сказав учитель; з нього був неабиякий дотепник.

      Учні вибухнули дружним реготом. Бідний хлопець зовсім розгубився – він уже не знав, чи йому тримати кашкета в руці, чи кинути додолу, чи одягти на голову. Нарешті він сів і поклав його собі на коліна.

      – Встаньте, – повторив учитель, – і скажіть мені ваше прізвище.

      Новачок, затинаючись, промимрив щось невиразне.

      – Не чую!

      Знову почулося те саме невиразне бубоніння, заглушене гигиканням учнів.

      – Голосніше! – гукнув учитель. – Голосніше!

      Тоді новачок, набравшись духу, роззявив рота аж до вух і загорлав одчайдушно, мов кличучи когось здалеку:

      – Шарбоварі!

      У класі зчинився неймовірний гамір, що наростав ляскучим crescendo[1] (ми гикали, тюкали, тупали, верещали: «Шарбоварі, Шарбоварі»), потім він потроху розпався на окремі голоси і довго не міг ущухнути, схоплюючись раптом то в одному, то в другому ряді або пирскаючи тут і там стримуваним смішком, наче не до кінця загаслий фейєрверк.

      Та ось під градом штрафних завдань порядок у класі потроху встановився, і вчитель розібрав, нарешті, слова: «Шарль Боварі», примусивши новачка продиктувати собі ім'я та прізвище, проказати по складах і перечитати цілком, а потім звелів бідоласі сісти на «ослячу лаву» під самою кафедрою. Хлопець хотів був іти, але тут же нерішуче зам'явся на місці.

      – Чого вам? – спитав учитель.

      – Та каш… – боязко почав новачок, розгублено розглядаючись навколо себе.

      – П'ятсот рядків усьому класу!

      Цей лютий викрик, подібно до Юпітерового «Quos ego»[2], угамував новий вибух.

      – Та заспокойтеся ви кінець кінцем! – додав обурений учитель і, вийнявши з-під шапочки хустку, витер спітніле обличчя. – А ви, новенький, провідміняйте мені двадцять разів письмово ridiculus sum[3]. – І вже лагідніше сказав: – Кашкет ваш ніде не дінеться, знайдеться потім.

      Нарешті все втихомирилось. Голови посхилялися над зошитами, а новачок просидів цілі дві години у зразковій позі, хоч не раз йому в обличчя летіли галки з жованого паперу, спритно кинуті з кінчика пера. Він тільки втирався рукою і весь час сидів непорушно, не підіймаючи очей.

      Увечері, коли ми робили уроки, він вийняв із парти нарукавники, розібрав свої речі, ретельно розлініяв собі папір. Працював він сумлінно, шукаючи в словнику кожне незнайоме слово. Якщо його й не перевели до нижчого класу, то тільки завдяки його постійній старанності: граматичні правила він знав непогано, але зі стилем явно не давав собі ради. Початки латині він вивчив у сільського священика, бо батькам жаль було грошей віддати його раніше до колежу.

      Батько його, Шарль-Дені-Бартоломе Боварі, служив колись військовим фельдшером, але десь близько 1812 року прошпетився у призовних справах і змушений був залишити службу. Тоді він скористався СКАЧАТЬ